Нардепи шукають візитки Обами

Автор: Максим Равреба

Коли Барак Обама став сорок четвертим президентом США, українські політики застигли в «глибокому пардоні», як гоголівські чиновники в німій сцені. Ющенко у Варшаві, на «королівському прийомі», після вимовленого тосту про Голодомор, закушуючи старопольску горілку, поперхнувся м'ясом сарни. У Луценка запітніле пенсне, що не завадило йому оголосити про підвищення штрафів, які зроблять суму хабара для інспектора ДАІ співвимірною за ціною з невеликим китайським джипом. Богатирьова терміново записалася в косметологічну клініку, маючи намір змінити колір шкіри на темніший, відповідно до нової першої леді США.

Міністр культури з хижим прізвищем Вовкун, згадуючи свої акторські будні у провінційному театрі, ніби граючи роль Леніна, що підписує Декрет про землю, поставив автограф під наказом знищити в Києві 11 пам'ятників більшовицьким вождям. Петро Симоненко, чий розум тут же закипів, обурений, збирався оголосити початок Світової революції, але десь загубилася робота Леніна «Крок вперед - два кроки назад».

Користуючись тимчасовим паралічем влади, двоє тямущих братиків Клюєвих, Андрій та Сергій, «купили» «Промінвестбанк», якого за кілька тижнів до того «розкотили» в пресі, як банкрота, чим викликали паніку серед вкладників, в результаті якої пенсіонери почали вмирати в чергах біля відділень миттєво, не обтяжуючи витратами Міністерство охорони здоров'я і Пенсійний фонд. А Дмитро Фірташ, чиє «Росукренерго» продовжує качати до України газ, додав до списку своєї вотчини банк «Надра», що зробило його дуже «великим українцем».

БЮТ заблокував трибуну Верховної Ради, незважаючи на те, що в сесійному залі було порожньо з нагоди інавгурації нового президента Америки. «Донецькі», у яких сенатор Обама був в гостях три роки тому, в холодному поту поставили всіх своїх халдеїв на вуха. Директорський рик вимагав розшукати в сміттєвих корзинах, на смітниках і звалищах викинуті візитні картки темношкірого депутата-демократа. Тоді, в 2005-му, його прийняли за обслуговуючий персонал або охоронця, залишали вартувати верхній одяг членів делегації, поки ті милувалася захоплюючим видовищем знищення українських протипіхотних мін, які, коли доходять до запорошених вулиць Тікріту або Ель Кута, так добре і швидко відокремлюють кінцівки від американських морських піхотинців.

Олександр Мороз заставив всі узбіччя всіх автомобільних трас України своїми бігмордами, що стало найдорожчим фальшстартом в історії українських виборів. Януковича обрання Обами застало якраз в той момент, коли він переконував представника МВФ не поспішати з кредитом - дочекатися президентських виборів. Несподівана звістка змусила лідера опозиціонерів на секунду замовкнути, через що кредит все-таки надійшов.

І лише Тимошенко, завжди метка, як запаслива білочка, що набиває защічні мішки смачними горіхами і грибами, першою серед українських політиків привітала "чорного" главу "Білого" дому. Не дарма вона і ще одна мишка-норушка української псевдополітики - Раїса Богатирьова, витратили на поліпшення свого іміджу в США майже мільйон доларів.

Унікальна ситуація: вперше біля керма країни-сюзерена України стала людина, чийого телефону немає в жодного українського політика. Вони не расисти, але всі хотіли Маккейна. Той був потрібний: обіцяв зробити український «помаранчевий» режим наглядачем за новою залізною завісою, що споруджується на рубежах «режиму преторіанців», що запанував в Росії. Маккейн обіцяв прийняти в НАТО, чому найбільше радіє В'ячеслав Кириленко, усміхнений з плакатів, розвішених по Україні, посмертною усмішкою «двохсотого» натівця, якого товстопузий транспортник C-54 «Galaxy», поволі набираючи висоту, піднявшись з червоних плит багдадського БІАПу, везе для почесних похоронів у рідному містечку Янгстаун, штат Огайо.

Маккейн обіцяв «помаранчевим» членство в Євросоюзі, через що німецькі прикордонники почали кричати на туристів, що прибувають зі сходу, «Achtung», згадуючи, як про це розповідали дідусі, яким пощастило повернутися в п'ятдесят шостому з радянських таборів. Нарешті, Маккейн обіцяв зробити Україну п'ятдесят першим штатом США, що зрівняє нардепів з конгресменами штату Каліфорнія, і тоді не доведеться приховувати свою нерухомість на Тихоокеанському узбережжі в Санта Моніці і Хантінгтон Біч, записувати дорогу власність на лукавих коханок і мстивих колишніх дружин.

Разом з можновладцями вся Україна з трепетом обговорювала прихід до влади в країні, заснованій рабовласниками, нащадка африканських «гастарбайтерів». «Слава богу, - думали ми, - тепер ми не частина Імперії з її виснажливим змаганням за домінування у Всесвіті». Тепер ми - союзники і друзі єдиної Наддержави. Вони дали нашим військовим досвід війни в Месопотамії, що дуже допоможе при працевлаштуванні після звільнення в запас. А ми їхніх морпіхів - фарбувати вапном фінікові пальми і бордюри, відбивати «кантики» на солдатських ліжках.

Тепер ми - брати і сестри по «боротьбі з міжнародним тероризмом». У нас тепер буде один папа - Папа Римський, двоє дядів - дядько Сем і дядько Том. Та що там! Нам тепер зовсім не потрібна армія - адже вона є в Америки. Не потрібна СБУ - хай займається історичними дослідженнями, доводячи, що воїни УПА під час Другої світової співпрацювали не з гітлерівцями, а з росіянами, циганами та євреями. Не потрібний Наливайченко, якого навіть БЮТ називає «генералом за викликом», якщо є ЦРУ і ФБР. Не потрібний український космос, якщо є американський, де кожному Каденюку дадуть по космічній швабрі. Не потрібний флот - американці безоплатно, за кілька сотень гектарів землі і привілею своїм бізнесменам, продадуть ескадру бойових кораблів - не зовсім нових, але цілком заслужених моніторів і броненосців, що відзначилися в морській атаці проти форту Хіндман під час блокади узбережжя Конфедерації.

Не потрібна дорога українська наука, що дублює американську: хай останні вчені з повагою йдуть на заморожену через кризу пенсію - молоді радянські емігранти з Гарварду і Прінстона зроблять все самі. Розшифрують геном людини, навчаться керувати реакцією термоядерного синтезу, отримають надпровідники, ліки від СНІДУ, змоделюють штучний інтелект. Не потрібне кіно з нетиповим, немов бізнесмен Короб, Олександром Турчиновим - адже є Стівен Спілберг з його українським корінням. І найголовніше: нам більше не знадобиться свій уряд, в надрах якого, безладних, як гора суччя бобрової хатини, раз у раз маячать вусики, що тривожно здригаються, білі невтомні різці Пинзеника.

Навіщо нам нетямуща суєта кабінету Тимошенко або навіть Єханурова та іншого Януковича, де, як чаїнки в чаї, бовтаються Огризко і Луценко - адже є Джо Байден-молодший. Він ото розбереться з українською крадіжкою, хабарництвом, відмиванням грошей, порушенням авторських прав, бездоріжжям. Він помирить політиків, зробить Тимошенко і Януковича членами демократичної партії, де дружать стерилізований бультерьєр і вагітна лиса орієнтальна кішка. Кожному олігархові дасть по камері на базі «Гуантанамо».

Американські фахівці швидко довели б до кінця всі резонансні розслідування. Ми дізналися б, хто убив Гонгадзе, хто отруїв Ющенка. Фінансові експерти ФБР докопалися б, звідки зовнішній борг України в період між 2006 і 2008 роками виріс з 9 до 14 мільярдів доларів і навіщо знадобилося ще 16 мільярдів - чи не на чергові позачергові вибори? Комітет виборців роз'яснив би, що саме перемогло уряд Тимошенко, глава якого оголошував про перемогу над інфляцією, а її показник чомусь до кінця року становив 23%. Знову ж таки їй би нагадали обіцянку піти у відставку у випадку, якщо клятву повернути вкладникам борги Ощадбанку СРСР не вдасться виконати. На сьогодні повернули по тисячі гривень. І що далі? Чекати до президентських виборів? Таку гру слів американським політикам не прощають.

Навіщо взагалі Україні державність? Судячи зі звичок, українським політикам більше личить бути сенаторами в Конгресі штату, ніж нардепами Ради. А що? І нашому президентові було б непогано, будь він громадянином США або хоча б років десять у статусі власника «green-card».

Українські політики раді "сорок четвертому". Зараз всі вони радяться зі своїми американськими піарниками щодо того, під яким соусом знайомитися з Обамою. Як справити на нього враження. Сподобатися. Посилено ходять в солярії, їздять на острови Кайманові, щоб стати хоч трохи темношкірими. Тренуються у спортзалах, вивчаючи тонкощі гри в баскет, яку так обожнюють в кварталах афроамериканців. І складають привітання новому вашингтонському господареві.

Чому б не привітати демократів? Можливо, те, що вони на вісім років були усунуті з Білого дому, дозволило їм осмислити помилки минулого? Правління Клінтона - Олбрайт, що благословили бомбардування Югославії, провал Альберта Гора, що відкрив можливість розслідувати небачені акти корупції, як в Америці, так і в Україні, фінансові злочини, пов'язані з розграбуванням кредитів МВФ, дійсні причини дефолта.

Можливо, Барак Обама, незнайомий з комплексами Віктора Ющенка, не почне потурати його дивним слабкостям у вигляді культивування Голодомору в кожній українській школі, огульної ворожості до російськомовних співвітчизників, нав'язуванню «помаранчевої» ідеології, яка за чотири роки поставила Україну на грань цивільного конфлікту. Самостійна, суверенна Україна - це значно краще для Америки, ніж вир і хаос, керований із зарубіжних центрів. А новий, незалежний лідер, якого визначать президентські вибори наступного року, відтісняючи агентів Буша - Райс, що вкоренилися в олігархічних колах, в політичних елітах, збудує державу, відповідальну за свою політику, яких би гострих форм ця політика не набула.

І якщо за спиною Обами не тінь Сороса - архітектора "помаранчевої революції", а діловий плащ американського яппи, то будемо раді бачити його в Києві. Зима 2008 року обіцяє бути такою ж чудовою, по-гоголівськи сніжною, як у «Вечорах на хуторі поблизу Діканьки». Першого темношкірого президента США пригостять відмінним, подвійного очищення, українським самогоном, відмінною домашньою ковбасою, яка така прекрасна і ароматна на шиплячій сковорідці. Гості вдосталь накатаються засніженими, як у штаті Мен, полями на конях, всмак постріляють з пістолетів по ковбойському капелюху, надітому на голову Володимира Огризка. І ніхто не боятиметься схибити і потрапити трохи нижче. Адже український міністр закордонних справ, побачивши живого президента США, почне посміхатися, навіть виклопотавши від нього кулю в лоб.