Радо, зроби крок до любові!

Автор: Максим Равреба

Сделать шаг до любви
Сложней, чем победить в войне.
Мир назови, мир назови,
Придумай имя своей стране.

Если имя «Ненависть» -
Дерись, разлагайся, вой.
Если имя «Любовь» –
Господь с тобой...

Юрій Шевчук

Вони нагадують сьогодні персонажа останнього американського блокбастера "Темний лицар" – брехливого жартівника-джокера. Світ змінюється – це правда. І в новій постановці глядач побачив уже не забавний комікс, а щось інше. Джокер Хіта Леджера – це не оперетковий лиходій Джека Ніколсона. Він не робить капості пустуючи. Він знищує, неначе виконує роботу. У ньому вже щось від реального життя, реальних, а не опереткових терористів, вибухів, які невідворотно, як доля, слідують за брехливими словами представника сил зла. Щось від справжнього політичного трилера, коли сприймаєш те, що відбувається, як реальні події. Вогненний силует кажана на постері читається, як дірка в баштах Всесвітнього торговельного центру. 11 вересня 2001 року. Глядач розуміє, що це вже не кінокомікс. І відчуває невідворотність смерті. Навіть грим у цього антигероя, на відміну від джокера-Ніколсона, інший. Не оперетковий. Страшний. Його сьогодні бачить з кожного екрану телевізора кожна українська сім'я. Бачить брехню, народжену ненавистю. Непримиренність, народжену гординею.

Ненависть закипає, як в урановому казані. Усі прилади зашкалило. Усі засоби блокування відключені. Сталева обшивка здригається від тиску. Лопаються одна за одною заклепки. І вже розжарюється, просвічує білу сліпучу пляму, пропалює сталь і бетон. Шибоне вибухом – так, що і в Австралії кенгуру заплачуть.

Юлію Тимошенко обклали. Обклали, як зафлаженого вовка. Як Паулюса під Сталінградом. Як Горбачова у Форосі. Кільце оточення щільне, надії на прорив немає. Не можна говорити про те, що її зрадили: свого головного союзника – Ющенка – вона із самого початку використовувала. Намагалася зробити з нього черговий «розгінний» ступінь ракети-носія. Відстреливши, коли стане непотрібною, спостерігати з президентської орбіти, як та згорає в щільних шарах атмосфери. Не можна сказати, що Тимошенко підставили: вона сама із завидною завзятістю добивалася державної посади, яка робила її відповідальною за сухотну українську економіку. У цьому бігу Юлія Володимирівна цілком усвідомлено використовувала вельми ефектні з погляду піару ходи. Але вони були абсолютно нездійснимі на практиці. І сьогодні як ніколи зрозуміло, що всі передвиборні обіцянки Блоку Юлії Тимошенко були свідомо нездійсненними.

Заперечать: а програма «Український прорив»? Відмітаю. Сталінська Конституція була прекрасним документом. Хрущовський план побудови комунізму до 1980 року був чудовим планом. Програма «500 днів» (пам'ятаєте таку?) була вельми солідною і дотепною. А план «Десять кроків назустріч людям» був просто блискучим! Усі ці задокументовані наміри сходяться в одному: вони були абсолютно не пристосовані до реального життя і на практиці не здійснилися. В історію вони увійшли лише як декларація про наміри. Як курйоз.

Дива, на яке сподівалися ті, хто піддався на свідомо нездійсненні обіцянки кандидата в президенти Ющенка, не трапилося. Натомість ми маємо розруху і хаос, які лише наростають. Маємо щоденну брехню політиків, яка виливається в очі і вуха виборців через телеекрани, що стали у сто разів гірше за те телебачення, яке було при Кучмі. Жоден політик сьогодні не говорить правду.

Минулого тижня політики, які перебувають один з одним у стані війни, знову з'явилися на провідних загальноукраїнських телеканалах. Юлія Тимошенко звернулася до народу. На її виступ, незважаючи на розчарування її політикою, чекали багато людей. Чекали почути слова правди. Побачити прозорість політики. Про те, як укладався союз з Партією регіонів. Яку роль відіграє при Юлії Тимошенко Віктор Медведчук, якому вона перед помаранчевою революцією радила летіти на Марс. У чому суть газових переговорів і якою сьогодні є схема закупівель палива. Чим були викликані коливання курсу гривні. Чи не впливає союз БЮТ і «Народної Самооборони» на політику Кабміну і МВС.

Як ставитися до скоординованих дій БЮТ і Юрія Луценка в судах і ЦВК, за які потім вибачалася Юлія Тимошенко? Як ставитися до опублікованого міністром внутрішніх справ переліку переговорів суддів з представниками Банкової 9, 12 і 13 жовтня? Особисто мені стало незрозуміло, звідки відомо про це МВС. Чи не з прослушки? Якщо ні, то як про це стало відомо по хвилинах? А якщо так, то хто її дозволяв? Я думав, чи не дасть відповідь на це питання Юлія Володимирівна. І ще багато чого, що очікувалося від Тимошенко-політика на той час, коли від неї була потрібна щирість, яка одна може допомогти в цій ситуації. Тому що відвертість обеззброює.

Але замість цього почули інше. Лекцію про міжнародне становище. Юлія Тимошенко, яка ще недавно стверджувала, що фінансова криза Україні не загрожує, почала з того, що сьогодні вона – головна проблема для України. Давайте заспокоїмося й розберемо цю тезу. Отже, прем'єр-міністр України стверджує, що сьогодні головна проблема України – у світовій фінансовій кризі. Навіть якщо викреслити з пам'яті той факт, що Тимошенко раніше стверджувала зворотне, включивши здоровий глузд, розуміємо, що головна проблема країни все-таки не в цьому. Криза – це серйозно. Але набагато серйозніше сьогодні те, що політична система не працює. Парламент не працює. Політики посварилися й не бажають домовлятися.

Про це мовчить Америка – головний «замовник» помаранчевої влади. Вашингтон усипляє текстами про те, що, мовляв, те, що відбувається в Україні, – демократія у дії. Але ЄС, який межує з Україною, не зацікавлений отримувати біля своїх рубежів осередок нестабільності. «Європа стурбована нестабільністю в Україні, – читаємо повідомлення стрічки новин. – Ми знову маємо справу з практично некерованістю України, де втретє за два роки виникає питання нових виборів». Це слова міністра закордонних справ Німеччини Гернота Ерлера. Людини, ніяк не зав'язаної в українську політичну склоку. «Що нам дадуть різні фантазії про різні союзи і політику безпеки (за участю України), коли ще необхідно відповісти на питання про безпеку всередині України, коли зараз у країні проводиться просто катастрофічна внутрішня політика»,  – запитує Ерлер.

Ще один випадок так званої брехні. У Брюсселі пані Тимошенко зустрічалася із Соланою. Про що вони говорили – невідомо. Але після розмови інформагентства поширили інформацію зі слів українського прем'єра. Ось деякі витяги. Прямі цитати.

«Ми дійшли єдиного висновку, що політична стабільність в Україні, політичне взаєморозуміння, загальна відповідальність усіх політиків – це стосується і керівників влади, і опозиції. Загальною відповідальністю за подолання фінансової кризи є те, що потрібне і Україні, і від України потрібно Європейському Союзу». Це слова Тимошенко. Тобто висновок у читача повинен бути цілком визначений, у дусі радянської преси: «Зустріч пройшла в теплій і дружній обстановці». Дійшли єдиної думки – чи це не чергова дипломатична перемога? Усе так, якщо не вислухати, що, власне, сказав Солана.

А він сказав, що «не вважає за доцільне відновлення демократичної коаліції» і в ситуації, що склалася, «допускає проведення дострокових виборів», які, на його думку, «знімуть гостроту проблем, приведуть до влади нових політиків, які нададуть нового імпульсу для розвитку країни». Верховний представник ЄС із загальної зовнішньої політики і безпеки закликав Юлію Тимошенко «не загострювати відносини між гілками влади, політичними силами і Президентом України, а, навпаки, налагодити конструктивний діалог з метою консолідації і врегулювання ситуації на користь суспільства, держави й українських громадян». Кінець цитати. Чи не ставить це під сумнів те, що озвучила Юлія Тимошенко? Зокрема, хіба можна вважати «єдиним висновком» те, що Хав'єр Солана і Юлія Тимошенко висловили абсолютно різні позиції відносно дострокових виборів в Україні? Або я щось пропустив?

Так чи вірити словам Юлії Тимошенко, коли вона говорить про те, що світова економічна криза – головна проблема України? Чи не варто сказати про інші пропозиції прем'єра, які прозвучали у зверненні: про коаліцію захисту України від кризи, про «чекаю вас завтра о 12:00», про формування нового уряду за участю всіх політичних сил, словами професора Преображенського – «в піч!»?

Припустимо неможливе: заява Юлії Тимошенко була щирою. Вона і справді вірить у те, що головна загроза для України виходить не зсередини, а ззовні, що реально сьогодні, коли всі політичні сили, за винятком «Самооборони», зібралися на вибори, говорити про створення «мегакоаліції», що вона і справді готова пустити у свій уряд «регіоналів», на яких до останнього часу вішала всіх собак за проблеми, які виникають перед її Кабінетом. Припустимо. На секунду. Ну, тоді - шизофренія. Розлад, для якого характерні відхилення у сприйнятті реальності або її відображенні. Якщо Юлія Тимошенко вірить у те, що головна загроза виходить ззовні, то виходить, що їй невідомо про політичну кризу. Бо «регіонали» не підуть працювати в її уряд. Азаров не зможе працювати в одному кріслі з Пінзеником. А Кузьмук з Єхануровим. Олів'є з рибою. Солоний огірок з кефіром. І сьогодні БЮТ, який так прагнув повернутися в зал засідань, заблокував трибуну.

Ну, досить про це. Чергова декларація, яка не має нічого спільного з реальністю. Одне бажання – зберегти владу. Прорватися з казана. Тому що така поразка коштуватиме політичної кар'єри. Це чудово розуміють політичні супротивники. У їхніх колах не прийнято подавати руку тому, хто впав. Не прийнято не бити лежачого. І вони б'ють. Б'ють усі. Жорстоко, нещадно, ламаючи кістки, розриваючи внутрішні органи. Примушуючи переможеного ворога плавати в калюжі власної крові.

Тимошенко мочать так, як мочили на самому початку її зльоту, коли вона опинилася на нарах Лук'янівського СІЗО. Її знищують ЗМІ, починаючи з телеканалів і закінчуючи інтернет-сайтами. На «бютовців» вішають розорення «Промінвестбанку». «Сьогодні Тимошенко нагодують новорічним олів'є», – читаю в мережі. «Тимошенко – онука Леніна», «Тимошенко реалізує в Україні план Медведчука?», «Чиновники Тимошенко вважають Івано-Франківщину батьківщиною Івана Франка».

За всієї курйозності звернення прем'єра не можна не пригадати про те, що не всі загальноукраїнські телеканали транслювали його. Наприклад, група «Інтеру», в яку входять «Інтер», К-1, К-2, «Мегаспорт» (про який досі незрозуміло, чи дійсно він суто спортивний), НТН. Зате в неділю в підсумковій програмі «Інтеру» транслювалося записане інтерв'ю Віктора Януковича. Що записане, було видно... хоча б за монтажними склеюваннями. І за запитаннями, які ставив лідерові «регіоналів» ведучий. Ось ці перли:

"За багатьма прогнозами – сьогодні можна сказати, що саме ПР отримає найбільшу кількість голосів після дочасних виборів, і ви будете формувати коаліцію і потім в майбутньому уряді. Якою ви бачите цю коаліцію і кого ви бачите у кріслі прем'єра?"

"– Чи розглядаєте ви перемогу на цих дочасних парламентських виборах як фундамент для перемоги на президентських виборах?"

Коментарі зайві. Хто ще говоритиме про те, що помаранчева революція принесла українським журналістам свободу слова, рекомендую це інтерв'ю для прочитання. Потрібно сказати, що Віктора Януковича, судячи з виразу його обличчя, такі запитання, м'яко кажучи, роздосадували, і він, навіть не стримавшись, висловив побажання змінити спрямованість розмови. Хоча, спрямованість самого інтерв'ю це не змінило. У нові часи «регіонали» намагаються в'їхати на старому незмащеному возі. Знову вони, за всіма ознаками, грають в одну гру з Банковою. Знову вони демонструють старі відпрацьовані і несвіжі пропагандистські кліше про державний статус російської мови. Одним ротом говорячи про незмінність своєї позиції щодо неї. Іншим – обіцяючи зайнятися цим, як тільки в Україні зміниться президент. Повіримо? Або пригадаємо, що ця волинка тужливо тягне свою похмуру мелодію з трьох нот з 2005 року? Що вже незрозуміло, музика це або завивання самотнього бугая в трясовині української політики.

І, нарешті, Віктор Ющенко, який раптом переніс призначені ним же парламентські вибори. Чи це не знак непослідовності, невпевненості, лукавості. Що означає крок президента? Спробу подати руку переможеній Тимошенко? Навряд чи. Адже декількома годинами раніше Віктор Ющенко вустами свого прес-секретаря відкинув пропозиції прем'єра. Або в цьому та сама іронія, яка міститься у привітанні українського президента новообраному президентові Азербайджану (вгадайте, кому?). У ньому Віктор Ющенко привітав Ільхама Алієва з успішним проведенням виборів. Таким чином визнавши їх демократичними, прозорими, словом, відповідними уявленням Голови української держави про те, якими повинні бути вибори президента України.

Ненависть панує сьогодні в українській політиці. Ненависть клекоче і готова виплеснутися на вулицю всезнищувальним соціальним конфліктом. Ненавидять люди, тягнуть руки до ломів. Ненавидять машини, сплющуються в катастрофах. Ненавидить природа, заливає паводком річки. Ненавидять ворони, пролітаючи над Банковою, заглядаючи в кабінет Президента. Ще трохи – і вже не зупиниш «зміною курсу», «зміною президента», «зміною конституції», «медаллю «За заслуги» другого ступеня, «орденом Сутулого» першого з устрицями і молюсками.

Чесного політика сьогодні немає. Але якщо він з'явиться, його легко буде впізнати. Головна ознака: він не обіцятиме див. Навпаки, він почне говорити про працю, розчарування, зриви, люте нетерпіння, виснажливе очікування, повільні прирости, в яких український народ почне рятувати свій напівзатонулий корабель. Відкачувати воду з трюму, ставити на днищі латки і при цьому вести на палубі бій, відстрілюючись від насідаючого ворога. І якщо така людина з'явиться, то не варто вимагати від неї негайних результатів. Можна буде лише терпляче вивчати тенденції, які можуть привести до результатів.

І ще: на зло він відповість добром, і тоді ненависть перетвориться на любов. Від любові до ненависті один крок. Депутате, чи здатний ти сьогодні зробити крок до любові? Ні? Тоді замовляй квиток на «Pan American»!