Революція щурів

Автор: Максим РавребаФото: ІнтерМедіа консалтинг

Біологи, які вивчають форми життя під кришталевим куполом будівлі Верховної Ради України, народних депутатів України в їхньому природному середовищі, відзначають тривожне зростання популяції щурів. Їх стає дуже багато. Вони чекають з нетерпінням. Чекають, чим закінчиться битва великих політичних хижаків, які, огризаючись, бризкаючи слиною і піною, хлюпаючи кров'ю, поволі, але упевнено випускають один одному кишки. Ще трохи - і сірі воїни зможуть накинутися на виснажених в сутичці. І від них, великих, сильних, наділених колись владою і повноваженнями, через певний час, залишиться один скелет. Ні, два.

Так було завжди. Українські лідери, які ніколи не могли поділитися владою, ставали здобиччю сірих.

У дикій природі, як і в політиці, ледачих і нерухомих вбивають. У 1991 році неповоротких номенклатурних динозаврів, які уміли лише хрумкати овочі і обгризати смачне листя і соковиті пагони, а також похропувати на партійних зборах, зжерли молоді гострозубі щури, що накинулися їм на загривки.

При світлі теплого українського сонечка, коли так хочеться поміркувати про «державність», був убитий ударом в пах Павло Лазаренко. А разом з ним - кишенькова партія, що знаходиться у нього в паху. «Системна опозиція».

Не роблячи висновків з того, що сталося, великий хижак, що відчував себе переможцем в цій сутичці, не звернув уваги на дрібниці у вигляді акцій «Україна без Кучми», «Повстань, Україно!», на «касетний» і «кольчужний» скандали. На те, що на американські гранти сіра незадоволена маса організовує якісь польові учення на тему організації масових безладів. На інтерв'ю, що даються опальним російським олігархом в Лондоні.

Результат не змусив себе чекати. При світлі завершення епохи Кучми сірі пофарбувалися в оранжевий колір. Але динозаври раннього кучмозою, які, будучи холоднокровними, засинають із заходом сонця, не побачили грізних ознак. І отримали революцію, яка вирвала владу з рук тих, хто розцвів і збільшив активи та нерухомість в попередньому десятилітті.

Нинішній владі ніколи не пізно пригадати, що періоди процвітання закінчується епохами змін. Коли приємні звичні пейзажі, в які вписані об'єкти, побудовані в роки сталінсько-брежнєвських п'ятирічок, які іменуються сьогодні ВАТ, ТОВ, АОЗТ, раптом забарвлюються в криваво-червоний колір. Зовсім не зорі. А пожежі чергового перерозподілу власності.

Ох, якби можна було передбачити, вгадати настання цього моменту. Але нічого не видно. Нічого не зрозуміти з пустопорожніх, безглуздих коментарів політиків, брехливих прогнозів продажних політологів. Сонно ворушать щелепами, ковтаючи болотяну твань, сповнену смачними жабами, великі жуйні тварини, що набрали ваги в хаотичний, але як і раніше, ситний період правління «польових командирів Майдану». Під сентенції Президента, що навіюють сон, не помічають, що ось-ось розвалиться економіка, спаде гривня, знеціниться долар, зникне пальне. І хлинуть сірі. Ох, страшно! Навіть думати про це не хочеться.

Але поки нічого такого не трапилося. І, як і раніше, українські політики поводяться, як примат з гранатою. Демократична коаліція, поспішно, насилу сколочена, як табуретка, очолювана самовдоволеними однофамільцями, схожими на рукавицю, надіту на руки Ющенка і Тимошенко, вперше заявила про можливість розпаду. Права рука образилася на ліву. НУ-НС, раптом почервонівши, як щока, по якій заїхали кулаком, відкидає БЮТ. Відкидає цю політичну кашу, замішану на амбіціях Юлії Володимирівни і вашингтонських приправах.

У НУ-НС тепер один шлях - в союз до «червоних директорів» та їхніх друзів. Тим, яким чотири роки співали колисанки про «бандитам - тюрми». Ті, у свою чергу, вслід за маленьким, самотнім, але дуже гордим Володимиром Литвином, на з'їзді Партії регіонів проголосили можливість нових позачергових виборів у Верховну Раду. Тим самим оголосивши черговий заклик під свої прапори у відроджену «ширку». Дуже незрозуміло виходить. Особливо враховуючи те, що НУ-НСу  без Бюту, окрім Союзу з Партією регіонів і комуністами, ніби нічого не світить. Ну, ще плюс Балоговсько-Крільовсько-Білозірський «Єдиний Центр». Але ні.

Це було б не по-українському. Справа в тому, що НУ-НС звинуватив в опортунізм ісаме БЮТ. Причому в опортунізмі саме з Партією регіонів. «Оскільки тепер до них йти?», - поставив питання невтомний борець з усім оранжевим Нестор Шуфрич. Ну, тут начебто не питання. Приклад Олександра Зінченка свідчить: українським політикам принциповості і послідовності не позичати.

Отже, вже всі гравці у Верховну Раду сьогодні говорять про вибори. Чи то жартома, чи то серйозно. І вже роблять вибір ключового медіа-ресурсу. Так, Юлія Тимошенко, яка в період передвибірки минулого року зачастила на колишній есдеківський телеканал, сьогодні все частіше з'являється під оранжевою зіркою ICTV. І робить там сенсаційні заяви. Про те, що не піде у відставку. Це трохи плутає карти тих, хто бачить за звільненням Тимошенко за власною ініціативою можливість зійти на президентське крісло. Як це зробив Кучма.

Залишатися на посту прем'єра нелогічно. Бо економіка, як кандали, висить на ногах Леді Ю і тягне її вниз, до рутинної апаратної текучки. А економічні показники невтішні.

ВВП в 2008 році скоротився до 5,8% з 8,6% при Януковичі. Зростання промислового виробництва сповільнилося до 8,8% з 13,9% при Вікторі Федоровичі. Замість «Українського прориву» при Юлії Тимошенко галузі переживають спад. Деякі з них знаходяться в кризовому стані. Аграрний сектор виявляє «мінусові» показники. Під обіцянки жінки-прем'єра зупинити інфляцію до жовтня знецінення валюти набуває загрозливих масштабів.

Нафтова промисловість демонструє падіння об'сягів переробки на 20% порівняно з «роком Януковича». Дивом, після триразового підвищення цін на газ, тримаються на плаву хімічна і металургійна промисловість. Що обумовлено світовою кон'юнктурою. Але і це може звести нанівець світову економічну кризу, особливістю якої є зростання попиту на енергоносії і вуглеводні в цілому. Ні того, ні іншого в України немає. Ціни на ці ресурси також будуть рости. А значить, це зведе нанівець зростання виробництва.

Всі ці проблеми сьогодні ніхто не вирішує. Про них ніхто не хоче думати. Поправки до бюджету, запропоновані урядом, є «бюджетом проїдання». Коли проїдається те, що було накопичене раніше.

Чи думає про це Юлія Тимошенко? Судячи за змістом її заяв - ні. Вона - як завжди, про президентські вибори, про Конституційну реформу. Про те, що можна залишити Президента, якщо його повноваження передати Раді. Вона про те, що Ющенко бачить в ній конкурента. Ніде немає сухих цифр, фактів, економічних показників. До цих пір, до речі, особисто мені не зрозуміло, чи виконується її програма «Український прорив». Чим, власне, займається Тимошенко? Знову-таки, судячи з війни заяв, думається, що вона більше зацікавлена в тому, щоб її при всьому чесному народі звільнили з поста прем'єр-міністра. Щоб, як в 2005 році, на якому-небудь великому телеканалі, зібравши максимальну аудиторію, почати передвиборний кидок на Київ.

Але її не звільняють. Це було б великою стратегічною помилкою Ющенка. З кожним днем сили Тимошенко, як німці восени 1941 року, грузнуть у бездоріжжі української економіки. І для ворогів прем'єра бажано було б довести ситуацію до стихійних мітингів і страйків. Як це було в блаженній пам'яті, хаосі початку 90-х. Втім, ті, хто сподівається на такий сценарій, не розуміють того, що цей же час поховає і їх самих.

Щодня перебування Юлії Тимошенко на посту прем'єра наближає крах. Вже ясно, що все, що говорить вона, є пропагандою. Оскільки здійснити свій план вона не зможе. Він непідйомний. Непристосований до української реальності. Та і тих, хто підсовує Юлі палиці в колеса, вистачає. Як на минулому тижні.

Наступ Юлі на Київ провалився остаточно після того, як Ющенко повернув Леоніда Михайловича на свій пост. Кажуть і про те, що виборів мера або не буде зовсім, або їх визнають такими, що не відбулися. Спроби Тимошенко «взяти» ФДМ також закінчилася невдачею. Ющенко заступився за Семенюк. Відновила Банкова і практику заборони виконання розпоряджень Кабміну. Виїхавши сьогодні до Львова, Президент забрав із собою половину складу уряду.

Падіння уряду Тимошенко, таким чином, стає справою часу. Озираючись на новітню історію України, бачимо, що всі успішні проекти каденції Кучми здійснювалися тільки в тісному тандемі Президент-прем'єр. Втім, відсутність підтримки глави держави при Кучмі означала одне - звільнення. Сьогодні бачимо дивну картину. Єдність і боротьбу двох протилежностей. Юлії Тимошенко і Віктора Ющенка.

Обидва політики і чиновники сьогодні на людях говорять про союз. Але на ділі не виконують покладені на них функції. Вони обоє заслуговують на відставку. Але в умовах бардаку в Раді це стане сигналом для «революції щурів». Всього сірого, що накопичилося в українській політиці. Від цього нікуди не дінешся. І цього не хочуть допустити ні Тимошенко, ні Ющенко. Але їхня боротьба сьогодні нагадує позиційну війну, яка висадила три європейські монархії під час Першої світової війни. Сили, що стоять за Ющенком і Тимошенко, сьогодні сидять в окопах. У них спадає наступальний дух, падає дисципліна і віра в перемогу.

Чи можуть стати виходом нові парламентські вибори? Що відбудеться? Після провалів Тимошенко Рада може змінити склад. Різко посиляться «Регіони». Розсмокчеться, як флюс, НУ-НС. З парламентського човна випаде Юрій Луценко. Йому пригадають корупцію в міліції, яку він так і не переміг. Навпаки, сьогодні сума хабарів, наприклад з водіїв, упевнено зросла. До 40 гривень. Юрієві Луценку пригадають все, що він «не обіцяв, а гарантував» у своїй передвиборній програмі. Наприклад, гарантію зміни мера Черновецького. Приросте лівим електоратом Литвин. Просядуть комуністи. І, зрозуміло, в білу будівлю на вулиці Грушевського, як танк у пір'ї, в'їде знов опозиційна Тимошенко.

Але що це дасть? Слабкий, невиразний, без визначеної мети Президент не зможе управляти законодавчим процесом. Він знов відсторониться від нього, як і зараз. І тоді зі всього, що кипітиме під куполом Ради, який нагадує кришку, можна буде зварити каструлю супу.

Українська політика не амбітна. Вона не спирається на пасіонарний етнос. На амбітні плани. На віру в обіцянки. «Регіонали», наприклад, взагалі не політики. Оскільки їх до парламенту загнали бізнес-інтереси. Українська політика - це величезна аморфна медуза. Красива і вражаюча під водою.

Але життя медуз недовговічне. Прокотиться шторм, відрине море, і на мілині залишиться безформна, як розталий холодець, гора слизу. Припече сонечко, слиз почне сохнути, потечуть каламутні струмочки, і в них заборсаються три крихітні черв'ячки-пуголовки - здобич ненажерливих щурів.