Одиночний політ на Су-27. Уві сні й наяву

Автор: Максим РавребаФото: ІнтерМедіа консалтинг

Віктор Ющенко вже три роки Президентом, але йому як і раніше все цікаво. Літає на штурмовику, їздить на танку, пускає ракети, стріляє з гармати.  Піднявся на Лаврську дзвіницю і вдарив у дзвін. З'їздив до Москви і попросив дозволу приміряти Шапку Мономаха. У Варшаві - потримати в руках гетьманський пернач. У Стамбулі, в анатомічному театрі - доторкнутися до ребра Байди-Вишневецького. Президентові Ющенку подобаються царські забави, подобається, що його усюди і скрізь пускають.

Діловиті мешканці Президентського Секретаріату...  До речі, ніхто не пам'ятає, хто в грудні 2004 року сказав таку фразу:

"Я даю слово, що Адміністрація Президента відтепер не буде першим урядом України. Тому вона повинна іменуватися як канцелярія і забезпечувати виключно умови життєдіяльності Президента".

Не пам'ятаєте? Не Віктор Андрійович Ющенко? Ні? Ну, ні, так ні. Гаразд. Це я сказав. Але  ж не збрехав! Секретаріат дійсно забезпечує виключно життєдіяльність Президента. Щоб чимось його зайняти, чиновники канцелярії, ці "писарчуки", створюють потішну Київську Січ, відроджують Запорізьке військо, реєстрове козацтво. Планують нову Адміністративну реформу, яка скасує області й поділить Україну на полки, сотні і десятки. Рубають флот дерев'яних козацьких "чайок", щоб закидати до Туреччини українських туристів. Запускають у Польщі лінію складання чумацьких возів за малайською ліцензією. Вони прокладуть транспортний потік "З фінлян в араби". 

Віктор Ющенко 2004 року сказав, що АП, або, як зараз її називають, СП, стане тільки канцелярією. Але проти його обіцянок країною, як і за "южмашівця" Кучми, як і раніше правлять з монументальної будівлі на вулиці Банковій. І нехай "завгоспом" тут тепер людина не з прізвищем Медведчук, а з прізвищем Балога, співробітники цього всеукраїнського казенного будинку придумують і Президента України, і великий для нього солодкий льодяник.

Що відчував Віктор Ющенко, здійснюючи політ на штурмовику Су-27? Судячи зі слів, сказаних одразу після приземлення журналістам, що чекали його, Президентові машина сподобалася. До чого сказав це Глава держави? Чи означають слова пана Ющенка, що таким чином він закликає брати приклад з радянського ВПК, з радянських учених, що розробили Су-27 як відповідь американській машині F-15?

Навряд чи. Віктор Андрійович при кожній слушній нагоді демонструє своє негативне ставлення до всього радянського. Тоді, можливо, це данина минулій співпраці з Росією, під дахом СРСР? Вся технічна документація, аж до написів на штурмовику, російською мовою. Чи означає висока оцінка Президента данину пошани мові,  якою розмовляли ті, хто створив Су-27?

Ні. В Україні сьогодні на російську мову фактично оголошено полювання. А міністр освіти Вакарчук обіцяє  протягом трьох років витіснити російську мову з вузів. А викладачів, що викладають російською, - карати аж до звільнення.

Тоді, можливо, похвала штурмовику означає обіцянку нових розробок? Вітчизняних. Теж ні. Сьогодні багато оборонних заводів виконують замовлення іноземних держав. Вгадайте, яких? Росії. Але Київ сьогодні охолов до Москви. Не гріє дешевий російський газ, нафта, електроенергія. Нинішні господарі Києва зітхають за  НАТО і ЄС, звідки українці не отримали жодного бареля палива, жодного кіловата енергії.

Все те, що складає сьогодні основу промисловості України, всі об'єкти промисловості, оборони, енергетики, транспорту, все це було побудовано в СРСР. А теперішні господарі країни не побудували нічого. Активні вони лише в питаннях володіння цими об'єктами, які іменуються "власністю". Оцінюються в сотні мільйонів і мільярди доларів.

Президент України домагається міжнародного визнання подій вітчизняної історії. Але це лише загострює відносини з країною, що є енергетичним донором. Виконавча влада приймає в Києві президента США під знаком "прагнення" України до Північноатлантичного альянсу, бомбардувальники якого розбомбили Сербію, політики якого благословили незалежність Косово. Чи потрібно дивуватися, що Держдума Росії зараз же пригрозила денонсацією Великої угоди з Україною?

Дивні московські переговори, які вели там Президент Ющенко і прем'єр Тимошенко, в Києві були оголошені мало не "перемогою" над "Газпромом". Відповідь не змусила себе чекати. Сьогодні, коли через приїзд Джорджа Буша було перекрито центр Києва і транспортні артерії перебували на межі інсульту, забиті автомобілями, як тромбами, "Газпром" нагадав, що у вівторок закінчився термін погашення Україною богу за газ. Відкинув всі пропозиції відкласти виплату до вересня і ліквідацію компанії-посередника "Росукренерго". Ну, добре і те, що Буш, який однією ногою вже поза Білим домом, пообіцяв "наполягати" на приєднанні України до ПДЧ. Неначе це щось гарантує і дає можливість подолати категоричне "ні" такої можливості з боку Німеччини і Франції?

Офіційний Київ перебуває під владою небезпечних ілюзій. Головна з яких в тому, що всім досягненням (яким?) Україна зобов'язана періоду незалежності. Насправді увесь промисловий, енергетичний і оборонний потенціал - заслуга попереднього періоду історії. І цей потенціал критично зношений. А для того, аби створити нове, потрібні величезні витрати. А головне - ідеологічна мотивація для поліетнічного населення - працювати разом.

Але політика Віктора Ющенка нагадує загрозливі піруети, які здійснював Су-27 27 липня 2002 року над Скниловом, перед смертельним його падінням. Його договір з "біло-синіми" у 2006 році призвів до втрати довіри з боку Америки. Але останні, не дивлячись на всю пиху і самовпевненість, не є державниками. У них немає політики. Є тільки бізнес-інтереси. Що зайвий раз продемонстрували "регіонали", заради якихось домовленостей із Банковою відмовившись приєднатися до "червоних", які вийшли на улюблений флешмоб - "п'ятихвилинку ненависті" до НАТО і Буша.

Втім, це не перешкодило януковичам призначити  на 3 квітня антинатівську акцію, на яку навіть запрошена знаменита радянська поп-співачка Софія Ротару. Ющенко відчуває невірність "донецьких",  тому всупереч неприязні прагне привернути Тимошенко до своєї ініціативи приєднання до ПДЧ на Бухарестському саміті. Але Тимошенко обережна. Вона знає ненадійність Віктора Андрійовича, знає його ревнощі до рейтингів і побоювання року президентських виборів. До того ж, Юлія Володимирівна бачить, що Президент у боротьбі за популярність використовує її ж прийоми. Висунути ініціативу (хай і нездійсненну), тим самим спробувати змусити політичних опонентів йти в їхньому кільватері. Юлі зараз не потрібна тема НАТО. Вона знає, що саме на її політику, а не на Ющенка робить сьогодні ставку Вашингтон. Це зайвий раз підтвердив президент Буш, заявивши про необхідність "прозорих" схем у торгівлі газом, ліквідації посередників. Ну, тобто весь набір Юлиної риторики.

Ненадійна політика Ющенка. Ненадійні його прихильники. Партія Секретаріату Президента під "дахом" нового Медведчука - це острашка для Тимошенко. Загроза створити з частини "Нашої України" в союзі з "Регіонами" новий політичний союз. Але у Тимошенко свій туз у рукаві. І вона знову і знову нагадує Главі держави про майбутні вибори. Про те, що вона "готова підтримати". Але за цими заспокійливими фразами помітний сталевий погляд "молібденової пані". І ситуація з перевиборами мера Києва - зайве тому підтвердження.

Праві звикли оцінювати історичне минуле України як колоніальне. У якому метрополія була в Росії. При всій помилковості цієї концепції, якщо спробувати стати на цю позицію, то виходить багато неув'язок. Зокрема суто політичних. Узяти хоча б зовнішню політику. Така могутня метрополія, як Великобританія, наприклад, відпускала свої колонії через інститут "домініону". Тобто період, коли державних чиновників молодої і недосвідченої держави опікають досвідчені політики. В Україні не було такого періоду. Державність впала на голову. І до цього часу багато хто не розуміє, що з цим робити.

Звідси політичний дилетантизм. Невміння влаштовувати справи держави, а не тільки свої особисті. З цього виростає відсутність переконань і твердої позиції. Наслідок - божевільні кульбіти, що здійснюють політики на старих, радянських штурмовиках. У країнах, досвідчених у міжнародних справах, з підозрою ставляться до такої непослідовності. Не довіряють представникам таких країн. Всім відомо, що на початку 90-х державні чиновники позбавлялися від ядерної зброї під лозунгом про "позаблоковий статус". Але сьогодні вони ж говорять про прагнення до НАТО, хоча нікому не зрозуміло, навіщо Альянс потрібний Україні? Тільки наївна людина, яка нагадує міністра оборони, мимоволі може говорити, що у разі приєднання  до Північноатлантичного блоку в Україні не будуть розміщені американські військові бази і ракети.

Це дилетантизм. У Москві, чиї політики є більш зрілими, чудово розуміють, що такі розмови ведуться тільки для того, аби приспати пильність. А у разі приєднання ніхто ні у кого не запитає, де і що на підконтрольній території розміщувати. Військові бази США до цього часу розташовуються на території Німеччини і навіть Берліна. І нікого не хвилює, задля чого, в обмін на що були виведені звідти Радянські війська.

Якщо молода держава хоче вижити, їй потрібна тверда й послідовна політика. Жорстке відстоювання своїх інтересів. Для цього влада повинна мати кредит довіри виборців. А щоб його отримати, потрібно робити те, що обіцяєш на виборах. "Оранжеві" прийшли до влади і до цього часу кричать про "дерибан" землі. Юлія Тимошенко ось вже декілька місяців при владі. Але українські поля приростають довгими огорожами, що обгороджують комусь кимось продані гектари. Влада оголошує про знесення ТРЦ "Троїцкий" у Києві заради проведення Євро-2012. Це говорить не хто-небудь, а Президент України. Преса голосно оголошує, що знесення розпочато. Але тільки через деякий час раптом з'являється  маленьке скупе повідомлення про те, що демонтаж припинено.

"Оранжево-біла" опозиція в Київраді домагається перевиборів мера Києва під гаслами "прозорості" політики. Аж ось вибори оголошено. Але головні бажаючі скинути Черновецького так і не визначилися з єдиним кандидатом у мери Києва. Мабуть, приїзд Буша перешкодив.  Бо українські політики пихаті та горді тільки на столичному шосе в своїх "членовозах" фірми "Майбах" з машинами охорони. Або перед об'єктивами телекамер у телевізійних шоу. Але перед представниками Америки і Росії вони скромні й слухняно шикуються в чергу за званим кормом, що отримують із рук представників могутніх держав.

Свого часу респектабельність була надбана Україною за рахунок того, що країна відмовилася від ядерної зброї. Цей кредит (і довіри, і грошовий) було програно за часів бандитського переділу власності на початку 90-х. Удруге Україні з гріхом навпіл повірили після помаранчевої революції. Але за всяк час українські політики програвали все придбане в сварках і суперечках.

На сьогодні ніякої економічної бази під будь-якого роду "прорив" Україна не має. Послідовною політикою витіснення російської мови влада посилює розділення суспільства, глуху ворожнечу. А це позбавляє політиків довіри. Закріплює ту ситуацію, коли жодна політична сила не здатна сформувати працездатну більшість у парламенті, дієздатний уряд.

Водії, що знемагали в заторах, що утворилися в результаті приїзду до Києва президента США Джорджа Буша, могли бачити, як на честь високого гостя у повітря над центром міста зметнулася зграя білоголових орланів, по Хрещатику пройшов маршем Запорізький кіш на чолі з Єхануровим, хор хлопчиків під управлінням Яценюка, ансамбль ліліпутів на чолі з тією, що відповідає за безпеку і оборону жінкою, схожою на джип. В цей час два тямущі підприємці хочуть прихопити "Росукренерго", не соромлячись погрожувати тим, що почнуть торгувати газом не тільки з Україною.

Вони обсмикнули за спідницю комсомолку Тимошенко, забезпечивши собі контроль над терміналами, нафто- і газопроводами, через які потечуть до Європи вуглеводні. Вони заправляють паливом одиночний політ Президента на Су-27, тоді як ціни на заправках загрожують перетворити транспортні засоби українців, придбані в кредит за скаженими цінами, на купу металобрухту. Вони дають гроші на "Мистецький Арсенал", тоді як українські міста втрачають останні пам'ятники архітектури, не порушені численними війнами. Вони бравують перед журналістами прізвищами тих, кого вони привели в політику, натомість набуваючи в особисту власність половину країни. Україна вступає в своєму розвитку в період технотронного дрімучого феодалізму, при якому дивні чоловічки з недавнім радянським минулим користуються "правом першої ночі" в масштабах всієї країни.

Недивно, що тепер влада повністю втратила інтерес до оголошеного вироку у „справі Гонгадзе" і майора Мельниченка, які свого часу наробили стільки переполоху, прибравши з політичної сцени "епоху Кучми". Американці замовкли з приводу комплексів "Кольчуга", з приводу маніпулювань коштами Нацбанку, з приводу "плівок" і "прослушок". Залишивши Україну з штурмовиком Су-27, пілотованим малодосвідченим пілотом і армією політиків, які снідають у Москві, обідають в Страсбурзі і вечеряють у Вашингтоні.