Кому що винен – все прощаю

Автор: Олеся СафроноваФото: ІнтерМедіа консалтинг

Не хотілося б проводити паралелі, але російсько-українські газові відносини давно і надійно набули форм якоїсь хронічної хвороби, загострення якої трапляється, як і належить, навесні та восени. Навесні ми зводимо баланс пікового (зимового) споживання палива і з'ясовуємо, що сплатили зовсім не весь спалений газ, а восени (напередодні підписання чергового газового договору) забутий весняний борг обростає штрафами і пенями і виявляється непереборною перешкодою для успішних переговорів.

При цьому сама наявність заборгованості стає не просто економічним прорахунком однієї зі сторін, а приводом для "виховання" неплатника: його при нагоді можна посадити до боргової ями, публічно вилаяти або навпаки - прихильно забути про борг в обмін на політичні або економічні преференції. Перебування в Севастополі Російського флоту, пайова участь в управлінні великими підприємствами, членство в НАТО, контроль за роботою трубопроводів і навіть визнання Голодомору 1932-33 років - все це рано чи пізно зводиться до одного: "не дасте, не поступитеся, не погодите, не послухаєте - відключимо газ, за який ви не платите навіть пільгову ціну, не говорячи вже про ринкову".

Без "півлітра" не розібратися

Нинішній рік не став винятком, хоча ще в лютому прем'єр Тимошенко починала кожну свою прес-конференцію словами: "Ситуація в газовій сфері не просто змінилася, вона кардинально інша". Всю зиму ми урочисто боролися з грізним посередником "Росукренерго", наганяли прозорості на газовий ринок, підписували якісь угоди з "Газпромом", споживали два види газу (середньоазіатський і російський), а вже до квітня з'ясувалося, що ми знову винні грошей. Причому всім і багато. "Газпрому" - за 3,5 млрд кубометрів, спожитих і не сплачених ще в 2007 році, а також за 1,4 млрд кубометрів, спожитих зимою 2008-го понад норму. Компанія "Росукренерго" виставила рахунок за той середньоазійський газ, який все-таки потрапив в українські труби, незважаючи на всі спроби уникнути газового посередництва. Обсяг боргу підрахувати неважко, якщо знати, що "газпромівський" газ коштував 315 доларів за тисячу кубометрів, а "росукренергівський" - 179,5 доларів за тисячу кубів.

Розплачуватися за паливо українська сторона, природно, не поспішала, керуючись хрестоматійним принципом: "ми подумаємо про це завтра" - тобто влітку або восени. Але щоб не злити постачальників, ухвалили (на урядовому рівні!) тимчасове рішення - повернути всі борги за газ, закачаний в сховища. Причому повернути борги домовилися чомусь не безпосередньо, як, напевно, слідувало б, а знову ж таки через ненависне "Росукренерго".

Газ у результаті закачали - 17 мільярдів кубометрів. Дуже хвалилися цим показником, оскільки він і справді чи не рекордний. У жовтні заслужили якусь прихильність Кремля: Юлія Тимошенко хоч і не підписала розрекламовані нею прямі і довгострокові газові контракти з "Газпромом", але сяяла від щастя вже тому, що сам В.В. Путін (глава уряду РФ) приймав її не де-небудь в Білому домі, а в особистій резиденції, що трапляється тільки з вибраними гостями.

Проте східний сусід виявився хитрим і підступним: через місяць після тріумфального візиту президент Росії Дмитро Медведєв під час зустрічі з главою "Газпрому" Олексієм Міллером візьми та й нагадай: "А що, наші українські партнери нам грошей винні? Щось близько 2,4 мільярдів?" Міллер у відповідь не заперечував.

Зате заперечувати взялася Юлія Тимошенко. "Україна виконувала і виконує всі свої зобов'язання перед російськими партнерами: і за газ, що постачється, розраховується сповна, і транзит до Європи забезпечує", - підкреслила український прем'єр і додала, що всі нібито українські борги - це власна заборгованість "Росукренерго", а істерія, що нагнітається зараз, - не що інше, як спроба повернути посередників на газовий ринок.

Причому тут одне до іншого, зрозуміти важко. Так само як і важко зрозуміти, як у посередника, який є лише передавальною ланкою в ланцюзі газових постачань, та до того ж не працює на українському ринку з березня, може бути власна прострочена заборгованість перед постачальником палива?

Проте замість того, щоб виступити єдиним фронтом, пояснити, що відбувається, і підтримати (або не підтримати) категоричність глави Кабміну, чиновники НАК "Нафтогаз" один наперед одного почали повідомляти журналістам, що вкрай заплуталися, скільки і кому вони винні.

Так, з'ясувалося, що борг "Росукренерго" перед "Газпромом" дійсно існує. Але "автор" цього боргу - не придуманий дядько-неплатник, а, як там не є, найрідніший, український НАК "Нафтогаз України", який так і не розплатився з РУЕ ні взимку, ні весною, ні літом.

Далі - більше. Ще десять днів тому сума НАКівського боргу "з урахуванням всіх нюансів" становила близько 1,3 млрд доларів. А минулого тижня заступник голови НАК "Нафтогаз України" Ігор Діденко заявив, що заборгованість "Нафтогазу " перед "Росукренерго" станвоить близько 2 млрд дол. "Борг, про який йде мова між НАК "Нафтогаз України" і "Росукренерго", дорівнює тій кількості газу, який закачаний в підземні сховища газу, він не більший і не менший", - приголомшив Діденко. Іншими словами, в українських сховищах українського газу немає. Є газ, який не сьогодні-завтра піде за борги.

І це ще не все. Прямий борг "Газпрому", виявляється, теж є. Але накопичився він не взимку, а восени - у вересні. Як заявив офіційний представник ВАТ "Газпром" Сергій Купріянов, "борг формується з приблизно 430 млн дол. за постачання у вересні, близько 800 млн дол. - у жовтні, штрафу за невчасну оплату майже 340 млн дол. і поточної заборгованості за постачання в листопаді - близько 840 млн дол.".

Чим повернути цей "товарний кредит", не зрозуміло. У НАК не виключають, що на рахунки "Газпрому" переведуть частину транша, присланого нам з допомоги від МВФ. Якщо так воно і трапиться, то Фонд нам грошей більше ні копійки не надасть. Загалом, куди не кинь, скрізь багатомільярдний борговий клин, в якому, їй-богу, біс ногу зламає. А ще боремося за звання держави з прозорим ринком газу! І знову напередодні січневих холодів!

Так почому "опіум" для народу?

Втім, питання відшкодування боргів - не єдине, що обіцяє полоскотати нерви пересічних споживачів. Вартість палива - це ще одна тема для дискусій на всіх рівнях. "Газпром", з яким ми так прагнемо налагодити беспосредницькі стосунки, вже назвав свою ціну - 400 доларів за тисячу кубометрів. Українська сторона цей посил обмізковує і час від часу видає "свою відповідь Чемберлену". Так, уповноважений президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський заявив, що в 2009 році російський газ не повинен коштувати дорожче ніж 150 доларів за тисячу кубометрів. "Відповідно до домовленостей, досягнутих президентів України і РФ в лютому 2008 року, для України ціна за газ - 179,5 долара США за 1 000 кубометрів, що, у свою чергу, становить близько 50% від середньоєвропейської ціни (400 дол.) мінус вартість транзиту від кордонів України до пунктів передачі газу європейським споживачам. А на перший квартал 2009 року середньоєвропейська ціна прогнозується на рівні 300 доларів. Звідси виходить, що в першому кварталі 2009 року ціна газу для України повинна становити близько 150 доларів", - пояснив чиновник.

З ним частково солідарні й інші експерти, які прив'язують вартість газу до вартості бареля нафти. Остання, нагадаю, коливається на рівні 55-65 доларів і до кінця року (а то й до наступної весни) навряд чи злетить до колишніх 120-140 доларів. А якщо при 120 доларах за бочку нафти газ коштував майже 300 доларів за тисячу кубів, то при ціні нафти 65 доларів вартість блакитного палива повинна також впасти удвічі.

Повинна. Але чи впаде? Адже формально світового ринку газу, на відміну від ринку нафти, не існує. А значить, і средньоринкової ціни на газ ніхто і ніде не формує - все залежить від волі і здорового глузду постачальника. Чи змилується він стосовно України, що закопалася у власних боргах, як в шовках? Чи знову чекатимемо "подарунку під ялинку" у вигляді надхмарних дорогих газових кубометрів і подальших сеансів "виховання" за невчасну оплату газу?

Можна, звичайно, попереджати жвавість "вихователя": заявити, наприклад, про різкий перехід на ринкові ціни за транзит палива. Правда, ця пісня у виконанні України звучить не вперше і добряче набридла. Можна похвалитися планами освоєння Чорноморського шельфу - благо прем'єр Тимошенко вже розпорядилася підготувати державну програму (яку за рахунком?) розробки прибережних родовищ. Але і тут нам можуть пригадати відсутність державних асигнувань на повноцінне проведення робіт і пристрасне небажання пускати на шельф тих, хто не планує ділитися "здобиччю" з окремо узятими високопоставленими чиновниками (пригадаємо скандал з "Венко Інтернешнл").

А ще, у момент чергового "сеансу виховання", можна розмірковувати: невже нам так важко раз і назавжди прорахувати необхідні обсяги імпорту газу, щоб не відбирати його понад план, або закласти до бюджету гроші, щоб оперативно гасити заборгованості, що можуть виникнути, позбавляючи тим самим росіян (або будь-яких інших постачальників) можливості вирішувати тут свої проблеми з позиції кредитора.

Чому в німців, італійців чи угорців вистачає на це мізків, а тут цілком звична справа запалити конфорку і... "гори все синім полум'ям".