Богдан Бенюк: цю Верховну Раду треба швидше поміняти

Автор: Сергій ДойкоФото: ІнтерМедіа консалтинг

"Я думаю, що багато політиків, з якими ви спілкуєтеся, вам не дадуть точної відповіді на питання, що ж відбувається у нас у країні й чому саме так відбувається. Так що ж вам може сказати Бенюк, який тільки доторкується до політики й абсолютно іншими очима дивиться на те, що відбувається? Іншими очима, а не такими, якими дивляться на речі політики, які себе, здається, вже зжили", - почав розмову з журналістом ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг") народний артист України й один із лідерів ВО "Свобода" Богдан Бенюк.

- Я думаю, що засобам масової інформації потрібно якомога менше уваги звертати на політиків. Потрібно дати спокій їм. Це люди, які себе відживають. Це як на тілі людини може бути хворобливе місце. Так от політики і є цим хворобливим місцем на тілі нашої країни. Власне, цей депутатський корпус і цей парламент, здається, - люди, які відійшли від життєвих реалій. Мені здається, вони вже навіть один одного не бачать. Як катаракта на очах... Це все неймовірно важко сприймати. Про це навіть і говорити не хочеться. Не хочеться вкотре обливати епітетами того чи іншого політика. Вони цього не варті. Оскільки політики перетворилися на тих, хто не любить ні людей, ні державу - нікого. Вони й самі себе, здається, вже не люблять і не поважають.

- Чому наші політики не роблять того, що повинні робити для людей? Вони не знають як, не вміють, не можуть чи не хочуть?

- Проблема, як мені здається, - в свого роду "забаві", яка називається демократією. Ця "забава" у нас без правил. А це - нонсенс, такого бути не може. Скрізь повинні бути певні правила гри, які будуть узгоджені і всіма сприйняті. Як у Біблії, наприклад, є 10 заповідей. Коли я маленьким був, то бачив, наприклад, як комуністи вивішували "кодекс будівельника комунізму", де вказувалося, як потрібно поводитися...

Такий кодекс поведінки повинен бути в кожній державі. А у нас все перетворилося на анархію. У нас немає владної структури, президент не бере на себе відповідальність очолити цю владну структуру, тому все у нас і сиплеться. Гілки влади тягнуть ковдру кожна на себе. Вони вже порвали цю ковдру, як у Глібова у байці про віз. Тому, що тут говорити? Поки до влади не прийдуть інші люди, молоді і які зовсім по-іншому дивляться на цей світ, до того часу ніякого порядку не буде.

- Віктор Ющенко чотири роки тому на Майдані теж людям говорив, мовляв, "ми по-іншому дивимося на світ, довірте нам владу"... Що з цього вийшло? Може, хто б не прийшов у владу, його наша система задавить і змусить діяти за своїми правилами?

- Знаєте, система - це та річ, що регулюється. Якщо людина стає на чолі великої системи, якою потрібно керувати, від неї багато чого залежить. Не можна все списувати на те, що, мовляв, йому система не дала щось робити. Що означає, система не дала? Це, знаєте, як чоловік із дружиною перелаялися, тому що хтось комусь чогось не дав. Ну, це ж, самі розумієте, смішно. Якщо людина не справляється із завданнями, якщо депутати у Верховній Раді відчувають, що у них не виходить разом "кашу зварити", то потрібно всім це швидко зрозуміти і швидше спробувати забратися. Як чоловік із дружиною розлучаються. Потрібно піти геть. Головне - не затягувати, не тягнути, оскільки це вже потім у хворобу перетворюється затяжну.

Зараз і багато ЗМІ тягнуться за кожною дрібницею, прагнуть звернути на себе увагу. Тому і політиків перетворюють на своєрідних монстрів, кожного обсмоктують - той такий, а інший такий... Але по-справжньому ці люди не можуть зорієнтуватися в просторі. Не можуть зорієнтуватися навіть під тим ковпаком Верховної Ради. До речі, її треба освятити обов'язково в Українській православній церкві, тому що, здається, ті, хто туди потрапляють, перетворюються на інопланетян. Таке враження складається, що вони повністю втрачають орієнтири в цьому житті, якимись абсолютно іншими стають.

Мені здається, що сьогодні Верховна Рада у такому вигляді, в якому вона є, як це не сумно, просто не потрібна. Повинна бути людина, яка візьме на себе відповідальність! Але тут теж, знаєте, палиця з трьома кінцями. Щоб все це, не дай Бог, потім не переросло в інше - диктатуру. З іншого боку, кожен же думає все одно про своє. Знаєте, як то кажуть: от би було добре, якби прийшов голова сільради і був би хорошим господарем, відстоюючи інтереси свого села... Але може ж бути й по-іншому. Може прийти такий "голова сільради", який відстоюватиме інтереси зовсім іншого села...

Те, що цю Верховну Раду треба швидше поміняти, - це однозначно. Та ще зробити так, щоб указом Президента заборонити нинішнім депутатам брати участь у виборах.

- І провести вибори за мажоритарною системою. Про це зараз усе частіше говорять як про вихід з парламентської кризи...

- Згоден абсолютно. Зараз у парламенті - осередки, оскільки їх не можна назвати партійними об'єднаннями, такі вони різношерсті. Тим більше що всі вони народ просто дурять. Тому що ніхто не несе відповідальності за ті обіцянки, які давалися людям перед виборами. Вони вже - зрадники своїх виборців, це однозначно і зрозуміло навіть без всяких обговорень.
Повернутися до мажоритарки, мені здається, було б абсолютно чесно і правильно. І якби Президент пішов на такий крок, це було б позитивно. Тому що політично ми сьогодні не готові до партійного голосування. Не готова до цього наша країна. Ми зовсім по-іншому влаштовані, у нас менталітет абсолютно інший.

Мені здається, що "мажоритарка" - найчесніший і правильніший варіант. Так було б чесно, в першу чергу, перед людьми. Але за однієї умови - ті люди, які зараз у парламенті вже є, не матимуть права брати участь у виборчому процесі! Іншого способу немає. Інакше всі нинішні все одно туди пройдуть. У них є гроші, і вони куплять будь-який округ за гречку або за щось ще. І знову в парламенті будуть кучкуватися все ті ж самі люди...

- Що думаєте щодо обрання спікера, створення парламентської коаліції?

- Все це вже дуже затягнулося. Знаєте, це вже нагадує затяжний стрибок. От так і у нас вийшло. Провалилися вибори, які повинні були пройти вже на початку грудня. Мені так здається, що і коаліції не буде, тягнутимуть з виборами голови Верховної Ради. У мене таке відчуття, що це все і далі затягуватиметься. Здається, перед виборами це всім на руку. Адже це люди, які не можуть проявити свою волю.

Вже всім зрозуміло, що ніяких домовленостей не буде. Та їх і не може бути. Ці люди по-різному розуміють те, як народжується дитя. Дитя на ім'я Держава. Одні говорять, мовляв, потрібно робити кесарів розтин, інші говорять про природний шлях... Але у всіх дуже важливий козир є. Цей козир - вибори за партійною схемою. Це для них як паличка-виручалочка. Тому все робитиметься для того, щоб така схема й надалі продовжувалася. Дуже вигідно сьогодні мати закриті списки. Ніхто з людей не знає, хто у цих списках є. Лідерами прикриваються. А лідери обіцяють просто фантастичні речі, але не несуть відповідальності ні за одне слово, яке говорять перед виборами. Це - фарисейство найвищої марки.

- На Вас особисто і Ваших колег соціально-економічна криза як впливає?

- Ми всі говоримо про кризу. Але кожен виходить на вулицю і, слава Богу, її вже настільки сильно не відчуває. Ми говоримо про кризу тому, що світ про неї говорить.

Але ми в театр приходимо. І люди приходять у театр. Ми бачимо, що в театрі поки працюють артисти. Але я знаю, що вже ходять чутки про те, що йде певне скорочення театральних труп і таке інше. Тобто це "затягування ремінця", воно підходить. Але ці речі ми переживали не один раз. Я пам'ятаю моменти, коли хліба не було. Бували різні моменти, але нам ніхто не говорив, що це якась криза йде.
Мені здається, що навколо нас вже занадто роздуті розмови про ту просто вже економічну прірву, в яку ми всі падаємо. Це психологічно дуже впливає на людей.

Мене часто питають журналісти: "Як Ви збираєтеся рятуватися від кризи?" Я говорю, мовляв, закручені банки з огірками є, потрібно капусти наквасити, картопля потрібна. Дровами про всяк випадок я вже запасся.

Як і кожен українець, я знаю, що потрібно все мати при собі. Так воно споконвіку у нас було і є. Оскільки ми - талановиті люди - маємо керівництво, яке не зовсім талановите. Це наша біда. Тим більше що ми його знову ж таки, вкотре, можемо вибрати у владу. Ось тоді це вже буде не біда, а трагедія.