Євген Захаров: не тільки журналіст має право на інформацію

Автор: Наталія ЯрцеваФото: ІнтерМедіа консалтинг

Думаю, Юліан Семенов, який писав сценарій "Сімнадцяти миттєвостей весни" навіть не уявляв, наскільки популярною в української влади стане одна з його геніальних фраз: "Абсолютно таємно. Особиста справа фон Штірліца Макса Отто, штандартенфюрера СС (VI відділу РСХА)".

"Не для друку", "Публікації не підлягає", "Для службового використання" - штампували документи українські вершителі доль різного рівня, ховаючи за ними продаж землі, заводів і пароплавів. Після масованої й активної громадської кампанії з судовими позовами, інформаційними запитами і зверненнями Президент України і Кабмін позначки "Не для друку" і "Публікації не підлягає" відмінили. А ось гриф "ДСК" ("Для службового користування") залишився.

"Об'єм "засекреченої інформації" - лакмусовий папірець для будь-якої влади", - вважає співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. В Україні уніфікованого підходу до конфіденційної інформації немає. Тобто влада може приховувати те, про що їй невигідно говорити. Що робити у такому разі людям? Це ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг") з'ясовував у Євгена Захарова.

- Євгене Юхимовичу, попри розмови про свободу слова, українська влада як була, так і залишається закритою. І якщо журналіст, розробляючи якусь тему, однією рукою дзвонить своєму джерелу, а іншою - пише офіційний запит, то звичайному громадянинові дуже непросто отримати інформацію, яка його цікавить. Що робити?

- Те ж саме. Так, у законі "Про інформацію" є норма, що журналіст має пріоритетне права на отримання інформації, але і звичайна людина має таке ж право, як і журналіст, направити в органи влади інформаційний запит від свого імені й отримати відповідь. Закон відводить десять діб на те, щоб сказали, чи буде відповідь або її не буде з якихось причин. Потім упродовж місяця повинна бути повна відповідь. Більш того, відсутність відповіді трактується як корупційний акт. І у такому разі можна оформляти акт про корупцію і звертатися в прокуратуру. Є стаття 212-3 Адміністративного кодексу, що карає за такі речі.

- З іншого боку, в кожній державі є інформація під грифом "таємно". Яка інформація повинна бути закритою, по-вашому?

- Звичайно, повинна бути й закрита інформація. І в ст. 34 Конституції України є повний список цієї інформації. Я ж не сперечаюся з тим, що деякі відомості повинні бути закритими. Інша справа, що це повинно робитися на законних підставах. Інакше кажучи, повинно бути визначено, хто це робить, як надовго, коли інформація відкривається - все треба виписати процедурно. А у нас Президент має право на свій розсуд подовжити термін засекреченості, якщо вважає потрібним це зробити. Тобто згідно із законом - максимум, 30 років. На практиці - нескінченно.

- Як Ви оцінюєте рівень відвертості влади і доступності інформації в ситуації із захопленням корабля "Фаїна"?

- Я думаю, що головна проблема "Фаїни" - в тому вантажі, який вона перевозила. І це напевно пов'язано з політикою, тому питання і не вирішується так швидко, як хотілося б.

- Українське інформаційне законодавство треба реформувати. З цим всі на словах погоджуються, але закону, що дає "право на правду", як не було, так і немає. Який вихід із ситуації?

- Законопроект Харківської правозахисної групи "Про інформацію" був написаний фактично років п'ять тому. Політична ситуація його прийняти не дозволила.

Зараз написаний законопроект "Про доступ до публічної інформації". Його допрацьовували разом багато організацій, які працюють у проекті "Гідна Україна". Дуже пристойний рівень у документа, я вам скажу. Можна, звичайно, прискіпуватися до деталей, але в цілому цей закон у процедурній частині забезпечує доступ до інформації, що знаходиться в органах державної влади і місцевого самоврядування.

Наявність тільки цього закону без закону про інформацію неможлива. Діючий закон "Про  інформацію" потрібно привести у відповідність із законом "Про доступ до публічної інформації" і приймати їх разом. Тому ми узяли наш старий законопроект і обробили його так, щоб вони разом з існуючим і внесеним до парламенту Андрієм Шевченком законопроектом вирішували цю проблему.

Третій документ, який обов'язково потрібен, - закон "Про доступ до персональних даних", який теж є. І ось ці три законопроекти у комплексі проблему вирішують.
Природно, прийняти їх треба якнайшвидше. А ось коли це відбудеться з нашим парламентом і з нашою політичною кризою - невідомо.

- Зовсім недавно Ви були нагороджені орденом Свободи. Перша реакція, коли дізналися про нагороду, якою була?

- Розгубився.

- Чому?

- Історія була така: ніхто мене до отримання цього ордена не висував, мені просто сказали, що є бажання нагородити мене таким орденом, і запитали, чи не буду я відмовлятися від державної нагороди. Я сказав, що жодного дня не працював на державній службі, тому, напевно, і не повинен отримувати державних нагород. Тоді мені пояснили, що це орден Свободи, що їм був нагороджений тільки Король Швеції - більше ніхто до мене. Потім додали, що планують нагородити Степана Хмару, Євгена Сверстюка і мене, а те, що я не був на державній службі, не має значення. Одним словом, мене переконували, і я подумав, що орден Свободи - дійсно той орден, який правозахисник може отримати.

Знаєте, насправді я вважаю досягненням, що в нашій країні є орден Свободи. Пам'ятаєте слова великого російського філософа Володимира Федотова про свободу?

- Ні, не пам'ятаю.

- (Посміхається). Він сказав, що свобода - це велика і крихка квітка культури. Мені здається, що якщо в нашій державі є такий орден, то це свідчить про те, що з'явилося культурне зростання і розуміння цієї проблеми. До того ж це безпосередньо пов'язано з іще одним фундаментальним фактом - якщо уважно подивитися на українську історію, то стане зрозуміло, що українська національна ідея - ідея свободи.