Голодомор за Жолдаком

Автор: Станіслав БаранецьФото: ІнтерМедіа консалтинг

Не можна не порадіти послідовності вітчизняного уряду, який під час економічної кризи в країні робить держзамовлення Андрію Жолдаку на помпезну постановку про голодомор 1932-33 років під назвою «Ленін Love Сталін Love».

Знаючи про унікальну здатність режисера вишукувати ментальні і буквальні екскременти навіть в драматургічних шедеврах епохи Ренесансу, можна уявити, що чекає терплячого київського глядача на цей раз.

У світлі невтішних прогнозів на майбутнє і хвилі звільнень, що накрила деякі трудові сфери, для багатьох українців голод вже не уявляється чимось далеким і абстрактним.

І на цьому фоні активне промоутуванння теми голодомору, всіляко форсоване президентом, залишає враження штучного нагнітання істерії в суспільстві.

В той же час не можна не зазначити, що тема ця стовідсотково жолдаковська, адже режисер, як відомо, більше працює з енергіями та їхніми образно-візуальними еквівалентами, ніж з розсудливою сферою. А штучне убивання тисяч людей через ідеологічні міркування в рамки здорового глузду не влазить ніяк.

Значно переконливішою виглядає версія про втручання злих сил, що влаштували гулянку демонічних некрофілій на багатому, але нетямущому шматку землі.

Матеріалом для постановки «Ленін Love Сталін Love» послужив роман українського письменника-емігранта Василя Барки «Жовтий князь».

Власне кажучи, з-під пера останнього вперше і вийшло слово «голодомор».Значення самого роману для української літератури можна порівняти зі значенням «Одного дня Івана Денисовича» для російської.

Задум постановки «Жовтого князя» з'явився у Жолдака ще 10 років тому, але тоді тему визнали неактуальною. Зараз режисер говорить про свій намір поглянути на голодомор, користуючись не тільки тимчасовою, але географічною дистанцією (останні декілька років він живе в Німеччині), щоб створити неупереджену оцінку подій. За словами Жолдака, причини сьогоднішнього політичного і культурного хаосу в країні кореняться в подіях, пов'язаних із впровадженням комунізму у вітчизняну свідомість.

Текст статті: Анастасія Гайшенець