Остап Ступка: Мрію, щоб про український театр дізнався весь світ

Автор: Ден ДанськийФото: ІнтерМедіа консалтинг

Щоб довести численним критикам свою акторську самодостатність і незалежність від знаменитого батька, Остапу Ступці довелося витратити немало часу і сил. Виходячи на сцену, він щоразу грає натхненно і життєво, зливаючись, в буквальному розумінні цього слова, зі своїми героями. "Театр - це моє життя, а кожна роль - моя дитина", - говорить заслужений артист України.

- У театрі, як і в шоу-бізнесі, не обійтися без пліток та інтриг. Прийшовши у Франка, Ви не стикалися із заздрістю "з боку" інших акторів?

- Якщо чесно, то я із самого дитинства всього прагну досягати сам і не звертаю уваги на всілякі плітки або інтриги. Батько не виходить на сцену замість мене. Кожній ролі, кожному героєві віддаю частинку свого серця. А з проявом заздрості або інших негативних емоцій в театрі я не стикався. Актори, з якими виходжу на сцену, бачать, що Остап Ступка - самодостатня творча особистість.

- Ваше дитинство пройшло за театральними кулісами. Ви мали можливість зсередини пізнати всю красу і труднощі акторської роботи. Свою майбутню професію довго вибирати не довелося?

- Я виріс за кулісами Львівського оперного і Театру імені Марії Заньковецької. Враховуючи те, що мама у мене - балерина, а тато - драматичний актор, вдалося пізнати кожне з цих мистецтв. Наприклад, з мамою я часто їздив на гастролі під час канікул. Мій акторський дебют відбувся саме в балеті. Це була постановка Андрія Петрова "Створення світу" - зіграв роль баранчика у сцені, коли Бог створював звірів.

- Але все таки Ви віддали перевагу драмі. Позначилися гени отця?

- Кожна людина вибирає рід діяльності до душі. Ніхто з батьків не наполягав, що я обов'язково повинен йти по їх стопах. Переїхавши до Києва, відразу визначився з вибором майбутньої професії. У 14 років я вже займався в Студії юнацької творчості під керівництвом Олексія Павловича Кужельного. Там у мене з'явилися перші повноцінні ролі.

- Правда, що Богдан Сильвестрович навіть і не підозрював, що його син вступає на акторський факультет?

- Досі не можу зрозуміти, чому йому про це не сказав. Напевно, було соромно, бо тато міг посприяти, щоб мене взяли. Він дізнався про те, що я зібрався на "акторський", від свого друга Бориса Ставицького, який на момент вступу і набирав курс. Вони з батьком сиділи в одній гримувальній.

- І як на це відреагували батьки?

- Тато сказав, щоб я прочитав йому те, з чим збираюся йти на прослуховування. Я відмовився, заявивши, що у мене і без нього екзаменаторів вистачає. Не знаю, що тоді на мене найшло.

- Як і де Ви готувалися до вступу?

- Прогулював деякі уроки, замість алгебри, наприклад, зубрив прозу, а замість геометрії - вірші.

- Після закінчення вузу Ви влаштувалися в театр "Кін". Чому ж не відразу у Франку?

- На той час був пік молодіжного руху, і режисер Віталій Семенцов запропонував мені піти під його начало. Театр "Кін" тоді тільки створювався. Я відразу погодився, адже навчання навчанням, а зайвий досвід ніколи не завадить.

- Проте пропрацювали Ви в ньому недовго, лише декілька місяців...

- Ми готували пантоміму на українську казку "Про Вовка". Розділилися на групи - одні актори виходили на сцену в ролі різних звірів, а інші - залишалися за кулісами і створювали ритми, що відповідають характерам персонажів. Мені дісталися барабани... Потім вирішили, що я не годжуся для цієї роботи, і звільнили з театру з формулюванням: "Погано стукає на барабанах".

- Дивно, що Ви не здружилися з цим інструментом. Адже у вас також є і музична освіта.

- У дитинстві мій дідусь бачив мене віолончелістом. Але я закінчив тільки п'ять із семи відведених класів музичної школи. Мабуть, акторське мистецтво мені ближче, ніж будь-яке інше.

- Ви пішли з "Кіну" і вперше стали безробітним?

- Не мав постійної роботи, була лише тимчасова. Разом з батьком знімався у кіно і пробував свої сили на радіо.

- Та все ж ваша мрія збулася - Ви потрапили в Театр імені Івана Франка.

- Художній керівник Сергій Данченко дав мені шанс, і я ним скористався.

- Зараз Ви провідний актор театру. Скажіть, за роки роботи у Франка у Вас з'явилася улюблена роль?

- Я однаково люблю всіх своїх героїв. У кожного з них особливий характер. Мені подобається постійно зміннюватися в образі. Якби всі ролі були одноплановими, вони б швидко набридли. А так, я із задоволенням виходжу на сцену.

- Тоді, може, є персонажі, яких Ви б хотіли зіграти?

- У світовій драматургії залишилося дуже багато матеріалу, який хотілося б втілити на сцені. Для мене близькі герої Шекспіра, Стріндберга... Загалом, є над чим працювати.

- Грати разом з Богданом Сильвестровичем - великий вантаж відповідальності? Під час спектаклю не нервуєте, адже глядач може уловити кожну дрібницю?

- На перших порах трохи переживав. Проте батько сказав, що, виходячи на сцену, необхідно забути споріднений зв'язок і, навпаки, змусити глядача полюбити тебе як рідного.

- А конкуренції з боку Богдана Сильвестровича не боялися?

- Батько завжди був для мене прикладом, як в житті, так і в театрі чи кіно. Я уважно стежив за його виступами і багато чому навчився. Звичайно, актори спостерігають один за одним. Проте визначати, хто зіграв краще, а хто гірше, повинен глядач. Саме він для людей нашої професії - головний критик.

- Враховуючи різноманіття ролей і, відповідно, тексту, чи траплялося забувати слова під час виступу?

- Цей момент я люблю найбільше. Суфлерів зараз немає, і зазвичай в такій ситуації допомагає партнер. До речі, тому більшість акторів знають текст інших героїв краще за свій. В мить, коли потрібне слово просто бере і вилітає з голови, особисто у мене на перший план виходить імпровізація. Тут головне не загубитися і максимально сконцентруватися. На мій погляд, ці якості найцінніші в акторській роботі.

- Ви також стали популярним кіноактором. Вас часто запрошують на зйомки. Театр під час відсутності Остапа Ступки не страждає?

- Із самого початку, погоджуючись на роботу в кіно, потрібно розуміти, що на тебе лягає подвійна відповідальність. Роботу необхідно побудувати так, щоб одне іншому не заважало. Добре, коли в театрі є кому тебе замінити. Але якщо такі люди відсутні, значить, доводиться "крутитися".

- А Ви завжди погоджуєтеся на зйомки чи буває, що відмовляєтеся?

- Не так багато пропозицій, щоб вибирати або відмовлятися. Із задоволенням знімаюся, якщо є можливість. Мені подобається атмосфера на майданчику. До того ж, своєї головної ролі в кіно я ще не зіграв.

- Зйомки у фільмі або серіалі у фінансовому плані вигідніше, ніж гра у театрі?

- Так, але залишати сцену заради цього не збираюся. Якби у моєму житті не було театру, то не було б і кіно.

- А чого не вистачає вітчизняному театру, щоб вийти на рівень високої платоспроможності?

- Популярності. Мрію, щоб про український театр дізнався весь світ. Існує безліч фестивалів, які були б корисні в плані розкручування. Якщо брати театр Франка, то йому не вистачає людини зі знанням іноземних мов, який би виключно займався організацією подібних поїздок.

- А репертуар не застарів? Глядач постійно хоче побачити щось новеньке.

- Я вважаю, що в Україні достатньо талановитих режисерів або художніх керівників, які здатні внести новизну. На жаль, культурні пріоритети в нашій країні змінилися. Ось над чим необхідно задуматися в першу чергу. Решти проблем, порівняно з цією, не так вже й багато. З часів свого виникнення театр багато що пережив, тому я не сумніваюся, що український театр незабаром займе своє місце на світовій сцені.