Сергій Поярков: покоління комсомольців вже використало покоління комуністів

Автор: Сергій Дойко

Потім і воно отримає свою повну пілюлю від покоління жовтенят. Після них нарешті прийде покоління, яке взагалі не застало всієї цій фігні. Ось коли воно дістанеться до української політики, у нас буде нормальна країна.

"Чому у нас бедлам у парламенті? А що? за його межами порядок? Розумієте, у нас гомогенна ситуація. У нас у парламенті, у Кабміні, в економіці, на кожному робочому місці, на будь-якому будівництві і так далі ситуація дуже гармонійно перегукується з навколишнім середовищем. У нас повна гомогенність у житті нарешті досягнута. Все стало однаковим усюди", - почав розмову з журналістом ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг") відомий художник і, як його називають медіа, "вільний політичний коментатор" Сергій Поярков.

- Я, якщо ви звернули увагу, практично перестав ходити на будь-які політичні ток-шоу. Тому що я їх не можу дивитися в принципі, жодне. Якщо раніше я їх так само не міг дивитися, але на них ходив, то сьогодні публічно повторюю людям пораду: якщо ви особисто не повинні спілкуватися з депутатами, міністрами, політиками, то не обговорюйте їх у принципі! Не говоріть про них! Якщо ви особисто у вашому житті не стикаєтеся з цими людьми, просто виводьте їх із теми розмови! Вони ставляться до вас нахабно й цинічно, тому ставтеся й ви до них так само.

Так і політики ставляться до всіх, і один до одного зокрема. Не треба на них зациклюватися. Я вважаю, що політика взагалі перестала бути чимось цікавим. Народ нею трохи вже об'ївся. Є тут, звичайно, свої мінуси. Тому, що у нас будь-яка партія повного абсурду може пройти до парламенту. Якщо, наприклад, з "Камеді клабу", Вєрки Сердючки, двох-трьох художників, скульпторів і майстрів розмовного жанру узяти й створити, наприклад, партію "Проти повної дупи", то ця партія реально не просто пройде до парламенту, вона ризикує взяти більшість. Люди готові приколотися. А це дуже погано. Такі приколи у Німеччині закінчилися Гітлером...

Єдине, що нам не загрожує ніякий мега-проект, що проходить у Верховну Раду під запропонованим мною гаслом "боротьби з повною дупою". Тому що всі люди, які можуть це організувати, насправді самі по собі страшно опротивіли українському виборцеві. Тобто всі люди, які мають хоч якісь серйозні фінанси, настільки осоружні тим, хто прийде голосувати, що, загалом, я не передбачаю нових облич на рівні ухвалення рішень.

Зараз у нас настала, слава Богу, криза. Це дуже позитивна штука в принципі. Вона  розставляє цінники на всіх тих, хто надто високо думає про себе. Криза вже підбадьорила ріелтерів, фондовий ринок. Вони вже отримали масу емоцій. Вони давно такого не отримували. У нас, нарешті, розорилися наші перші мільярдери. Тобто все йде добре. Криза оздоровляє економіку. Вона завжди збиває лушпиння охрінівших до останнього ступеня.

- А хто у нас, як Ви говорите, найбільше "охрінів"?

- Ступінь охрініння, на дивовижу, однаковий у всіх. Ступінь охрініння досягнутий всіма крайній. І тому, знову-таки, хто охрінів більше (президент, прем'єр-міністр, Верховна Рада) - це все одно, що обговорювати, який ковелик гірший. Та навіщо ми взагалі оцінюємо всі ці параметри: хто м'якший, хто смердючіший, а в кому проглядає насіння якогось дивовижного фрукта. Щонайменша спроба аналізу і порівняння їх один з одним - загалом, річ абсолютно безглузда.

- Чому?

- Я бачу, що всі ці люди абсолютно відірвані від потреб реального українського виборця.

Захоплення Віктора Андрійовича Голодомором - це якась штука просто патологічна. Пам'ятник, який він відкривав, це пам'ятник одразу двом Голодоморам - 30-х років і 2008-2009 року, я так розумію. Ось у нас якраз напередодні нового Голодомору вже й пам'ятник є. У чому була помилка чекістів? На відміну від Ющенка вони не турбувалися про пам'ятник. За гроші, виручені від Голодомору, вони купили зброю. А за гроші, виручені від Голодомору нинішнього, Ющенко йому ж побудував пам'ятник. Так, він більшою мірою пацифіст, ніж НКВД. Але результати у них, я підозрюю, можуть бути ідентичні. Тому що, насправді, наш люб'язний Віктор Андрійович спочатку почав робити речі, які взагалі не може робити президент. Ось, наприклад, мене абсолютно... як би це м'якше сказати, коли я бачу по телевізору в руках Віктора Андрійовича iPhone, я не дуже розумію, чому наш президент так відкрито демонструє, що він ходить з краденим телефоном?

- Чому краденим?

- Та тому, що у нас немає в Україні ліцензійного продажу цих телефонів. Це - крадений телефон, зламаний. Чому наш президент публічно демонструє, що він скупник краденного і user краденного? Чому наш президент публічно п'є з ветеранами 100 грамів і сідає за кермо "Мерседесу"? Адже він такий же співучасник убивств на дорогах, як і будь-який п'яний водій. Загалом, на цій посаді людина не повинна робити таких речей...

У Януковича iPhone немає. Просто Янукович не розуміє, що це таке, слава Богу. Тому він, звичайно, виглядає більш законослухняним, ніж  Ющенко в даному випадку. Просто тому, що він же у нас "профессор". Я взагалі дивуюся, чому Ганна Герман не винайшла якусь хоч трохи прикольну версію того, як її патрон дійшов до такого життя. Треба було придумати якусь історію про те, що серед макіївських хлопчаків у Віктора Федоровича в дитинстві було поганяло "Профессор". І що шапок він ні з кого не знімав, а просто підходив і силою переконання умовляв (!) людину з цією шапкою розлучитися. І, мовляв, за уміння своїм інтелектом працювати з "фраєром вухатим" його місцеві хлопчаки вже в дитинстві обізвали "Профессором". Ось версія, здається, украй благородна.

Взагалі-то він нічим не кращий за Віктора Андрійовича. Але, слава Богу, й не гірший. Насправді принципової різниці між Ющенком і Януковичем зараз знайти неможливо. Будь-які порівняння стають вже не на користь Ющенка, на жаль.

- Нікому не забули дати характеристику?..

- Так, якщо ми вже хочемо дати повну картину того, що відбувається у нас, то зараз у країні розігрується мелодраматичний сюжет, мильна опера. Фабула її в наступному: герой-коханець Юлій Володимирович по черзі має то Вікторію Федорівну, то Вікторію Андріївну. Тому що всі проекти, які в Україні здійснюються, вони називаються дуже просто - "анти-Юля". Коли людина насправді робить не проект "Моя ідея" або "Моя програма", а проект "анти-хтось", то особистий проект завжди приречений на поразку. А проект "анти-хтось" завжди цьому комусь приносить максимальні дивіденди. Це доведено на практиці.

Те ж саме, до речі, відбувається і на українському художньому ринку. Як правило, чим більше якогось художника на ринку не люблять його колеги, тим краще у нього завжди йдуть справи. Тим він крутіше їх обходить. Ось багато художників чомусь не люблять (окрім мене і ще там деяких) Женю Гапчинську. Причому виходить вражаюча річ: доки її роботи коштували 300 доларів, до неї ставилися дуже добре. Коли ж її роботи почали коштувати 50-80 тисяч і продається все, з'явилася різка нелюбов і неприйняття.

Та ж сама фігня відбувається і в політиці. Замість того щоб займатися собою, люди починають боротися з кимось. Якщо ми подивимося на картинку, яку ми бачили в США, як боролися між собою Хілларі Клінтон і Барак Обама, так ні Буш, ні Маккейн Обамі не чинили ніяких перешкод. Проект "анти-Обама" взагалі навіть не був запущений. Не було такого проекту - "анти-Обама". Не було свого часу і проекту "анти-Буш". Тобто люди спокійно чекали виборів і робили свою роботу.

- Що потрібно Україні?

- Нам потрібен Обама! Нам потрібен Барак Обама! Поки у нас в Україні не з'явиться політик, який "працюватиме, як негр", і якась політична сила, яка стане не бізнес-підрозділом, що зачищає певний сектор інтересів певної фінансово-промислової групи... А політик - це така хитра худобина, яка ніби бере гроші і дружить у всіх й з усіма, але ні під ким конкретно не лежить. Цим політик і відрізняється від типового українського холуя, який називає себе політиком. Політик - він набагато хитріший. І найголовніше, це така зараза відносно незалежна. Тобто у будь-який момент він може завдяки свободі маневру відійти від захисту одних інтересів і прийти до захисту інших інтересів, які дають йому політичну перспективу більшу, ніж сьогоднішній зиск. Для нього політична перспектива важливіша за чиїсь монетарні грубі інтереси.

- Президентські вибори можуть щось змінити?

- Звичайно, можуть. У нас все, що може відбутися, будь-яка ситуація завжди може все змінити на гірше.

Насправді, є такі історичні періоди, коли кожна зміна призводила до гіршого. Але я, взагалі-то, великий оптиміст. Тому що, слава Богу, люди смертні. І, слава Богу, покоління комсомольців вже використало покоління комуністів. Зараз покоління піонерів починає користати покоління комсомольців (типовий представник - Арсеній Яценюк). Коли покоління піонерів отримає свою повну пілюлю від покоління жовтенят, то це вже чисті звірі будуть. Це вже будуть просто звірі. Після них, нарешті, прийде покоління, яке взагалі не застало всієї цій фігні. Так от, коли те покоління, яке нічого цього не застало, нарешті дістанеться до української політики, у нас буде нормальна країна. Але, я вас запевняю, ми до цього не доживемо.