Ігноруючи кризу

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

Як і в роки несхваленого нинішніми керівниками України "соціалістичного застою", незважаючи на кризу, дошки оголошень багатьох промислових підприємств - як в минулі часи.

Потрібні шліфувальники, слюсарі, токарі, штампувальники, фрезерувальники, електрики, сантехніки, будівельники... Словом, потрібні ро-біт-ни-ки! І це при офіційно існуючому безробітті!

За оцінкою Державної служби зайнятості України, щорічний дефіцит робочих рук в державі - як мінімум 200 тис. чоловік. Але робочих не вистачає. На ринок праці впливають два різновекторні чинники.

З одного боку, нестача трудових ресурсів є наслідком демографічної кризи. З іншого боку, все менше і менше молодих хлопців і дівчат після закінчення школи мають намір йти в ПТУ. Престиж робочих професій в Україні - найнижчий.

Анекдотів на цю тему - море. У них молоді дівчата мріють про престижну професію "моделі легкої поведінки". А хлопці мають намір "трудитися" або на ситній ниві мерчендайзингу, або "грачувати" на дорогах у формі даїшників, що осаточно втратили сором і совість.

Вступати в ПТУ, набувати пристойної спеціальності, за великим рахунком, вчорашнім сільським хлопцям і дівчатам - просто не цікаво. Та й міські випускники шкіл від них в цьому плані не відстають.

У кого є бажання горбатитися в холодному цеху біля верстата за якихось 400-500 доларів, якщо ці ж гроші без особливих зусиль можна заробити масажистом, перукарем, стилістом, барменом або круп'є - у значно комфортніших умовах?

Так і хочеться із цього приводу викрикнути фразу, яку історики приписують римському ораторові Ціцерону: "О времена, о нравы!". Як і в його часи, цей вислів і сьогодні використовується для негативної характеристики дій тих чи інших осіб або подій.

Але те, що так далі тривати не може, сьогодні розуміють всі: і керівники країни, і викладачі ПТУ, та й самі вчорашні випускники загальноосвітніх шкіл, що не зуміли вступити до ВНЗ. Як кажуть, біда навчить...

Олексій Мірошниченко, віце-президент Конфедерації працедавців України:
- В умовах спаду економіки ми повинні розвивати внутрішній ринок праці і галузі зі швидким обігом капіталу, в першу чергу - переробну промисловість. Для цього необхідний гнучкий ринок праці. Формування його - загальна справа держави і бізнесу.

Раніше престиж робочих професій піднімали дуже просто: стимулювали кращих працівників преміями, вручали грамоти, відправляли на курорти. І це діяло. Люди працювали на повну віддачу, старалися.

Зараз же держава зробила все можливе і неможливе, щоб знищити авторитет робочих. Державний комітет з професійно-технічної освіти знищений. 920 ПТУ залишилися без управління. Єдине, що з ними сталося, - змінили назви. Зараз звичайні ПТУ називаються коледжами, ліцеями, а по суті, нічого на раще не змінилося.

Але головне - не в цьому. Суспільство апріорі негативно ставиться до представників робочих професій. Наша влада і наше суспільство взагалі не поважає роботяг - як людей.

Якщо ми почнемо поважати людей, якщо ми навчимося поважати громадян, то тоді нам вдасться вирвати корінь зла.

Нещодавно я повернувся з відрядження до Фінляндії. Конкурс в ПТУ там - 4 людини на місце. У цій державі в інститут вступити простіше, ніж у звичайне училище, де люди набувають робочих спеціальностей. У Фінляндії діти йдуть вчитися в ПТУ, тому що впевнені: закінчивши училище, вони завжди отримуватимуть гарантовану високу зарплату, їх завжди поважатимуть. І саме до цього повинні прагнути керівники України. Інакше - біда.

Світлана Добровольська, директор Київського вищого професійного училища технологій і дизайну одягу:
- Сама мама дитини, яка "відпахала" на підприємстві 30-40 років не побажає своїй дитині такої гіркої долі. Ніколи!

Діти - як мінімум по телевізору - вже побачили, як живуть їхні ровесники за кордоном. Що ж, їх тепер тримати за руки, переконувати нікуди не їхати? Дівчатка не хочуть бути ткалями і швеями. Вони хочуть трудитися в теплі і отримувати зарплату сьогодні і зараз!

Випускницям мого училища просто нікуди йти працювати після отримання спеціальності швеї. Всі швейні фабрики закриті, їх добили і приватизували нові "господарі життя". Цих підприємств просто більше немає. Так куди ж йти молодим робочим після закінчення ПТУ?!

Давайте запитаємо у керівництва України, у столичного градоначальника: а що вони конкретно зробили для того, щоб молоді люди прагнули отримати робочу спеціальність? Нічого вони не зробили!

Володимир Галицький, директор Державної служби зайнятості України:
- Питання заробітної плати - це необхідна, але далеко не достатня умова для того, щоб молода людина обрала саме робочу професію. Це повинна бути цілеспрямована, багаторічна програма, за якою повинна стояти держава. Все починається з професійної орієнтації. Все починається, як раніше говорили, з "агітки". Сьогодні, в хорошому сенсі цього слова, необхідна "промивка мізків" молодих людей. І це повинна бути не компанейщина, а методична і послідовна робота, завдяки якій ми зможемо повернути престижність робочих професій в середовищі молоді.

Про якісь позитивні результати можна буде говорити через три-чотири роки. Молоді люди, на жаль, не знають - і провиною тут слабка робота державних інформаційних структур, - що сьогодні токар або фрезерувальник 4-5 розряду отримує не менше 800-900 дол. І робочих таких спеціальностей вдень з вогнем не знайдеш. Це - мамонти, копалини. На них керівники підприємств буквально моляться.

За роки незалежності України не було створено жодного фільму про робочі професії, не було написано жодної книги, не було поставлено жодної театральної постановки. Наші так звані "творці" займаються, м'яко кажучи, зовсім не тими речами. Та зате багато у нас виникло ситуацій і фільмів, в яких пропагується рух УНА-УНСО, ми серйозно займаємося зараз Голодомором. Це, не сперечаюся, важливі речі для країни. Речі значущі. Але питання в іншому: чи своєчасно це зараз? Невже у нас немає важливіших, пріоритетніших завдань? Адже ми сьогодні майже втратили престиж робочих професій. І це дуже сумна тенденція.

Олег Вугман, віце-президент промислової компанії:
- Щоб молоді люди прагнули отримати такі дефіцитні робочі професії, промислові підприємства в Україні повинні переходити на сучасні технології. Якщо такі технології дійсно запроваджуватимуться, то тоді можна буде говорити і про вищу якість освіти учнів професійно-технічних училищ.

Сьогодні робочий - це не той, хто вручну піднімає великогабаритні деталі. Сьогодні робочий - це той, хто вміє оперувати технологічним процесом і вміє працювати з комп'ютером.

Тільки нові технології дозволять робочим заробляти пристойні на наші часи гроші, утримувати сім'ї. Ручна праця, якщо вона і далі зберігатиметься в цехах українських підприємств, геть відохотить у молодих людей набувати навиків робочих спеціальностей.

Олександр Левцун, експерт Центру соціальних досліджень "Софія":
- Нещодавно познайомився з молодим робочим, який переїхав до Києва з одного з депресивних районів Луганської області. Закінчивши ПТУ у себе вдома, без офіційного працевлаштування ця людина працювала на місцевій приватній станції техобслуговування. За щоденний 10-11-годинний робочий день в кінці місяця хлопець отримував не більше 200 дол.

У столиці на тих же умовах він отримував... аж 300 дол. Умови праці - жахливі: антисанітарія, холод, відсутність гарячої води. І знову цій людині доводиться працювати без офіційного працевлаштування. Висновок? Потрібно змінювати систему, потрібно бачити в людині людину. І лише тоді нам вдасться відродити повагу до робочих професій.

Олександр Мельник, психолог:
- Днями Інститут проблем виховання Академії педагогічних наук України закінчив моніторинг реклами на п'яти загальнонаціональних телевізійних каналах в одну із субот. Підсумки моніторингу вражають. У рекламі взагалі ніколи не йде мова про представників робочих професій. Разом з тим, нами було зафіксовано багато негативної інформації щодо конкуренції на ринку праці серед менеджерів, фінансистів, маркетологів і так далі.

Моніторинг показав: головне хобі сучасної так званої "успішної молоді", яке пропагуються з екрану телевізора, - це пиво, горілка і сало. Не більше і не менше.

Впродовж десяти років ніякої позитивної інформації про робочі професії з екрану телевізора ніхто до молоді так і не спромігся донести. Саме в цьому - одна з причин негативного ставлення молодих людей до творчої праці як такої.