"Труба" вже не кличе

Автор: Олеся СафроноваФото: ІнтерМедіа консалтинг

У минулу п'ятницю в столиці Азербайджану Баку пройшов черговий саміт з питань енергетики та енергобезпеки. Форум, що зародився в Кракові півтора роки тому, зібрав два десятки делегацій, шість з яких - Азербайджану, Туреччини, Грузії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі та України - очолили особисто глави держав. Формальною метою вже четвертої за рахунком зустрічі значилися переговори про майбутній Євро-Азійський нофтотранспортний коридор (сформований на базі нафтопроводу "Одеса - Броди"), яким каспійська нафта і газ повинні надходити європейським споживачам. На ділі ж чотиригодинна розмова обернулася на зовсім не український, а... турецький роад-шоу. Туреччину, а не Україну представили учасникам бакінських зборів як найбільш зручного транзитера азербайджанських вуглеводнів.

Слід, правда, зазначити, що символічне визнання транзитного потенціалу Анкари як претендента номер один на азербайджанську нафтову і газову трубу було б неможливо, коли б не один маленький, але вкрай знаковий нюанс. Свій нинішній перспективний статус Туреччина отримала, загалом, несподівано - завдяки саміту Росія-ЄС, напередодні якого Москва і Брюссель за традицією обмінялися парою колючих заяв на енергетичну тематику.

Росія, зокрема, оголосила про створення вкрай незручного Європі газового картеля спільно з Катаром та Іраном, а також про заморожування будівництва газопроводу "Північний потік" у випадку, якщо перспективи його використання виявляться туманними. Євросоюз у відповідь підтвердив раніше висловлені наміри диверсифікувати постачання нафти і газу, піти від російської монополії і ще раз звернув особливу увагу на швидку реалізацію проекту "Південного газового коридору" з доставки до Європи палива з Азербайджану, Туркменістану, Іраку і Єгипту транзитом через Туреччину. У зв'язку з цим погляди зацікавлених спостерігачів знов спрямувалися до забутих вже проектів - будівництва трубопроводу "Набукко" (Каспій - Туреччина - Європа) і подальшого наповнення Транськаспійської труби (з Туркменістану через Азербайджан і Туреччину до Європи). До речі, "Набукко", за запевненням європейської сторони, почне працювати вже до 2013 року.

Прозорішого натяку на ключову роль Туреччини як головного транзитера каспійської нафти і газу в країни Старого Світу ще пошукати. Втрачати такий шанс нікому не гоже, а вже Анкарі, що розраховує на членство в ЄС останні 40 років, і поготів. Не біда, що все той же "Набукко" обговорюється з 1994 року, і до його практичної реалізації не взялися досі з банальної причини відсутності зайвих грошей. Головне - сигнал отриманий.

І цей сигнал успішно донесли до всіх присутніх в азербайджанській столиці, у тому числі і до України. "Енергосаміт в Баку є ще однією можливістю доведення до країн регіону позиції Туреччини в енергетичній політиці і розвитку співпраці в цій сфері. Туреччина володіє важливою роллю як країна-транзитер в енергетичному коридорі Схід-Захід", - зазначив президент Туреччини Абдулла Гюль.

Яка ж тепер роль України в заявленому енергетичному коридорі, незрозуміло. В умовах, коли на стороні конкурентів (в цьому випадку Туреччини) опинилися і споживачі (в цьому випадку Євросоюз), і самі постачальники палива (в цьому випадку Азербайджан), майбутнє вітчизняного трубопроводу "Одеса-Броди" виявилося вельми розпливчатим.

І добре, якби провиною всьому були тільки турецькі "товариші". Свій внесок в безперспективність труби внесли й українські політичні діячі. Ще напередодні енергосаміту уповноважений представник президента України з енергетичних питань Богдан Соколовський майже переконав громадськість в тому, що не сьогодні-завтра "ганебний" реверс російської нафти з Бродів у бік Одеси забудеться як страшний сон. Що труба ось-ось наповниться легкою каспійською сировиною, тому що на те є "абсолютно обнадійливі висновки".

Але не пройшло і півгодини з моменту відкриття бакінського саміту, як з'ясувалося, що "Одеса - Броди" досі не має остаточного техніко-економічного обгрунтування, без якого будь-яка, навіть найбільш ділова думка виглядає, в кращому разі, суто політичним проектом. Черговий варіант трубного ТЕО буде готовий не раніше грудня, а обговорити його експерти і чиновники високого рангу зможуть не раніше ніж весною 2009 року - якраз до десятиліття самої ідеї будівництва нафтопроводу.

Питаєтся, раніше-то що заважало і ТЕО підготувати, і обговорити обсяги та джерела прокачування сировини? Адже бакінський саміт - це вже, нагадаю, четверта зустріч за участю української делегації. До Баку були ще Краків, Вільнюс і, власне, Київ, де проект "Одеса - Броди" весь час називався украй перспективним і всіляко підтримувався "у верхах".

Він, сказати по правді, і зараз підтримується, але якось виключно з ввічливості. "Ми серйозно обговорюємо проект "Одеса - Броди - Плоцк" до Гданьська. У нього є серйозні перспективи", - сухо зазначив президент Азербайджану Ільхам Алієв.

А тим часом експерти стверджують: труба може працювати в аверсному режимі навіть без добудови до польських міст. Того обсягу нафти (5 мільйонів тонн на рік), який азербайджанська сторона гарантувала до прокачування, вистачило б, щоб переправляти через український кордон не до Польщі, а до Словаччини і Чехії - на місцеві НПЗ, що працюють на легкій каспійській сировині. Незатребуване паливо можна було б, змішуючи з російською нафтою, переробляти на тому ж вітчизняному НПЗ "Галичина".

Пропозиція, можливо, спірна, але вона могла б в короткі терміни повернути трубі її первинну орієнтацію, а країні - статус, що тане на очах. Треба лише зібратися і зробити хоч якісь практичні кроки в правильному напрямку. Але чи гоже одним "доморослим розумникам" ратувати за "оперативність рухів", коли педаль економічного та енергетичного гальма контролюється іншими "уніками", наділеними владою?

"Я впевнений, що в грудні ми побачимо презентацію ТЕО проекту "Одеса - Броди", - заявив в Баку Президент України Віктор Ющенко. Він підкреслив, що розуміння цього проекту і солідарність з ним зростають. "Після Краківського енергетичного саміту в 2007 році по сьогоднішній день проведено десять зустрічей міжнародної робочої групи і п'ять зустрічей енергетичних компаній. Це говорить про те, що йде плідна робота, спрямована на реалізацію проекту", - запевнив глава держави.

Що тут попишеш: президент сказав, що робота йде, значить, вона йде. Він же не сказав, який результат роботи. А результат - незмінно нульовий.

Втім, щоб підсолодити гіркоту, скажу, що нульовою може виявитися, врешті решт, і турецька транзитна перспектива. Фінансова криза, горезвісна "відсутність вільних засобів", а також "норовливість" постачальників (особливо Туркменістану) можуть звести нанівець нинішні успіхи Анкари щодо розміщення нафто- і газопроводів.

Узяти хоча б вже згаданий проект "Набукко". Мало того, що труба все ще віртуальна, але ж і наповнення її - таке ж віртуальне. При всій пошані, Азербайджан не може бути єдиним постачальником газу для "Набукко", оскільки експортний потенціал Баку - не більше 11 мільярдів кубометрів газу в рік, а прокачувати необхідно не менше 30 мільярдів кубометрів. Обсяг, якого не вистачає, планують купувати в Туркменістані, але серйозною перешкодою на цьому шляху можуть стати місцеві особливості переговорного процесу, відсутність повноцінної нормативної бази, що дозволяє Ашгабаду торгувати своєю сировиною на тому ж європейському ринку і привертати інвесторів для роботи на своїй території, а також присутність РАО "Газпром" - власника чи не всього туркменського газу, що видобувається в розвіданих родовищах.

До речі, в Баку представників Туркменістану не було. І це побічно свідчить про небажання Ашгабата урізноманітити географію постачань свого палива. Отже, про наповнення "Набукко" (так само як і інших трубопроводів) туркменським газом - бабця "на двоє сказала".

Азербайджанський газ, до речі, теж може виявитися в дефіциті. Розробкою провідного азербайджанського родовища "Шах-Деніз" одночасно цікавляться і Туреччина, і Росія, й Іран. Причому Росія й Іран готові викупити запаси газу: Іран - для власних потреб, Росія - для подальшого перепродажу.

Чи треба говорити, що в умовах загальносвітових фінансових труднощів Азербайджану буде вкрай важко утриматися від іранської або російської пропозиції. І якщо росіяни, наприклад, візьмуть в цьому торзі верх, то про турецький напрям газового (та й нафтового) транзиту можна буде забути, а пам'ятати лише про "Південний потік" - новий російський трубопровід, що йде по дну Чорного моря з виходом біля берегів Болгарії та Греції.

Наш нафтопровід "Одеса - Броди" можна буде також закопати. Остаточно і безповоротно. І згадувати не заради вигоди, а забави для...