Давид Черкаський: ніяких авторських прав на "Острів скарбів" американцям я не продавав

Автор: Ден Данський

Його мультфільми стали культовими для мільйонів радянських громадян. Досить популярні вони й сьогодні. Незважаючи на те, що Давиду Черкаському 77 років, він, як і раніше, молодий душею, галантний з дамами і, головне, все такий же справний і прагне творити...

"Я дуже схожий на своїх героїв, адже й капітанові Врунгелю, і Докторові Айболіту, і тим же піратам із "Острова скарбів" властиві риси моєї вдачі", - почав розмову Давид Янович.

- Ви закінчили Київський інженерно-будівельний інститут. Як же Ви опинилися на "Наукфільмі"?

- Мультиплікацією я мріяв займатися з дитинства. У мені прокинулася тяга до олівця й паперу після того, як в кінотеатрі побачив мультиплікаційну картину "Барон Мюнхгаузен". Але, на жаль, у Києві на той час не було такої потужної школи, як у Москві. Тому вирішив піти в КІСІ. Пропрацював я у сфері будівництва три роки, а потім попросту пощастило. Приніс у студію анімаційних картин "Наукфільму" свої малюнки. Вони сподобалися керівництву, і пішло-поїхало.

- Відразу взяли з місця в кар'єр?

- Ну не так уже й одразу. Спочатку нас відправили на стажування до Білокам'яної. Це було божественно. У "Союзмультфільмі" працювали метри...

- Які, ходять чутки, не проти були випити!

- У них це був цілий ритуал. Попрацювавши годинку-другу, один із них вставав і прямував через дорогу в генделик. Там стояв автомат із "Портвейном": півсклянки - двадцять копійок, ціла, відповідно, - сорок. Поступово вишикувалася черга: коли відходив від цього автомата останній, до нього тут же повертався перший. Загалом, коло було замкнене.

- Коли ж вони працювати встигали?

- Не знаю, але картини у них виходили приголомшливі!

- Повернулися до Києва, і Вас одразу кинули в бій?

- Так точно: узялися знімати двогодинний фільм "Пригоди Перцю". Наша робота за стилем відрізнялася від тих, які виходили у світ до того, і була сприйнята "на ура".

- Давиде Яновичу, щоб видати на-гора такі мультфільми, як "Доктор Айболіт", "Острів скарбів" і, звичайно ж, "Пригоди капітана Врунгеля", треба мати величезний досвід.

- Як не дивно, все прийшло само собою. Головне - закохатися у своїх героїв, почати переживати й радіти разом із ними. Напевно, тому, як я вже говорив, вони і схожі на мене. Але без знання справи ці картини, звичайно ж, вийшли би не такими яскравими.

- А як довго Ви над ними працювали?

- У радянській мультиплікації були свої правила. На виготовлення десятихвилинної частини відводилося вісім місяців. Одинадцять частин "Врунгеля" я робив чотири роки, на "Доктора Айболіта" і "Острів скарбів" пішло по два. Нині, звичайно, на виробництво мені стільки часу не дадуть. За рік я маю зняти повнометражний фільм.

- До речі, говорять, що Ви віддали авторські права на "Острів скарбів", природно, за гонорар, американцям...

- Ніяких авторських прав на "Острів скарбів" американцям я не продавав. Весь процес цього "передавання" мене обійшов стороною. Принаймні, з-за океану я не отримав ані копійки.

- У Сполучених Штатах мультфільм переробили...

- Вони його багато в чому змінили, вирізавши кадри з живими акторами та повністю переписавши музику. Особисто мені цей варіант "Острова скарбів" не до душі.

- А Вам хоча б щось із закордонної мультиплікації подобається?

- Я був у цілковитому захваті від картини "Рататуй". Тут присутня і хороша ідея, і класна графіка. А от улюблений мільйонами "Шрек" мені не сподобався - образ у нього неживий якийсь, багатошаровий чи що.

- На початку дев'яностих Ви розпочали роботу над фільмом "Божевільні макарони", але "фінанси заспівали романси", і Ви її так і не закінчили. Багато хто говорив, що цей фільм повинен був стати першим художнім у виконанні Давида Черкаського.

- Це не зовсім так. Я мав намір поєднати кіно з мультиплікацією. Зняв дуже хороших акторів - Олександра Філіпенка, Семена Фараду, Армена Джигарханяна та Мамуку Кікілашвілі. На жаль, почалася фінансова криза, і робота припинилася. Але матеріал я зберіг. Не втрачаю надії дозняти дві-три мультиплікаційні частини й закінчити те, що почав більше п'ятнадцяти років тому.

- Давиде Яновичу, говорять, за часів Вашої молодості в Києві не було практично жодної дівчини, з якою б Ви не познайомилися?

- Молоді були, носилися за дівчатами по Хрещатику як ненормальні. Адже раніше легко було познайомитися з дамою, тому що гроші в ті роки такої ролі, як сьогодні, не відігравали. Головне - це увага. Техніка зваблювання полягала в тому, щоб постійно говорити з незнайомкою, бажано, випускаючи в реченнях підмет. Щоб вона нічого не могла зрозуміти. Одна лише інтонація повинна натякати, чого ти хочеш.

- Де ж "все" відбувалося?

- Скрізь! У підворіттях, під'їздах, на схилах Дніпра. Сьогодні все інакше: узяв дівчину, зняв номер у готелі та й отримуй задоволення.

- Ви живете разом із дружиною, до речі, теж дуже відомою мультиплікаторкою, Наталією Марченковою, незважаючи на те, що вона з Вами розведена, а Ви з нею ні.

- Так і є. Я не погодився на розірвання шлюбу, але це справа минулого. Нині у нас все нормально, давно один одного пробачили та вирішили всі непорозуміння. Нашому синові Саші вже двадцять дев'ять років.

- Після тріумфу "Острова скарбів" Вас у складі радянської делегації відправили на міжнародний фестиваль на Кубу. І там Вас намагався спокусити колумбієць. Як це сталося?

- Ну, Ви ж розумієте, що це жарт. Хоча в ньому є й доля правди. Історія полягає в тому, що велика й могутня держава СРСР видала нам на всі дні смішні відрядні - чотири з половиною долари. На Острові Свободи в мене дійсно закохався колумбієць. До того ж, на перший погляд, дуже багатий. Керівником нашої делегації був Георгій Данелія. Людина з надзвичайним почуттям гумору. От він і каже: "Тебе що, мало наша держава безкоштовно раком ставила! Піди й віддайся цьому колумбійцеві за п'ятсот доларів, мої сто, за ідею". Потім з'ясувалося, що цей латиноамериканець дуже бідний і "операція" зірвалася. Насміялися тоді ми досхочу.

- Незважаючи на те, що Вам уже 77 років, хоча за паспортом Ви на рік молодший, і надалі працюєте в мультиплікації. Важко було змінити олівець, до якого звикли, на комп'ютер?

- Завжди потрібно йти в ногу з часом. Якщо чесно, мені все одно, чим малювати - олівцем, ручкою, пером чи комп'ютерною мишкою. Головне - що вийде в результаті. На мій погляд, машини полегшили життя. Якщо раніше для анімаційного процесу були необхідні величезні цехи, такі як заливальний чи ще якийсь інший, то тепер усе робить комп'ютер: намалював на папері, відсканував і пішов розмальовувати!

- Скажіть, а скільки коштує зняти добротний мультиплікаційний фільм?

- Усе залежить від сценарію. "Острів скарбів" обійшовся державі у двісті тисяч ще радянських рублів. Тепер виробництво хорошої анімаційної картини може влетіти в копієчку - мільйона у два-три, а то й більше.

- Для української мультиплікації це астрономічна сума!

- Відсутність фінансування сильно б'є по вітчизняній мультиплікації. У Радянському Союзі до цієї індустрії ставилися досить серйозно. Гроші виділялися, створювалися умови. Сьогодні, на жаль, доводиться витрачати дуже багато часу на пошук інвестицій. Але я впевнений: коли в нашій країні нагорі закінчиться битва титанів, вони згадають про культуру.

- Та все ж без діла Ви не сидите?

- Працюю над фільмом "Пірати острова скарбів". Це буде пародія на всі піратські фільми. Пілот уже готовий, а процес самого виробництва триватиме близько двох років.