Криза жанру

Автор: Олександр МаксимовФото: ІнтерМедіа консалтинг

Те, що зараз відбувається на біржах, примушує мене милостиво посміхатися. Виявляється, не ми одні такі нетямущі, не тільки в нас зима щороку приходить несподівано. У них там, у цивілізованому світі, відбувається рівно те саме: мало не рік тому розумні люди попереджали: скоро настане загальний економічний "капець". І що ви думаєте? Він таки настав за повною програмою, хоча, ймовірно, був час його хоча б пом'якшити.

Ось п'ятничне зведення з фінансових фронтів. Торги на американських біржах закінчилися черговим обвалом, основні фондові індекси втратили більше 7%, а капіталізація економіки США знизилася на 872 мільярди доларів. Причиною стала негативна статистика, що свідчить про істотне зростання нерозпроданих товарних запасів. Особливо сильно виросла кількість нерозпроданих автомобілів. На цій інформації, а також на різкому зниженні прогнозу щодо продажів легких вантажівок у 2009 році акції автомобільного гіганта General Motors впали майже на третину до рівня, востаннє зафіксованого в 1950 році. Акції Ford Motor втратили 21%.

Впали на торгах в Нью-Йорку і нафтові котирування. За інформацією агентства Bloomberg, листопадові контракти на сиру нафту втратили 5,2%, впавши до рівня 82,1 долара за барель.

Відкриття торгів в Азії було близьким до панічного. Японський Nikkei-225 із самого початку "упірнув" більш ніж на 10%. Гонконзький Hang Seng впав відразу на 7,6%. Європейські фондові індекси знижувалися четвертий день підряд. Dow Jones Stoxx 600 опустився на 2% – до 221,78, найнижчого значення з листопада 2003 року. Цей індикатор втратив з початку 2008 року 39%.

Мені, як і більшості громадян, наведені вище цифри нічого не говорять – просто зрозуміло, що справи поганы. Адже ще в грудні минулого року екс-голова Федеральної резервної системи США попередив, що світова економіка "близька до зупинення". Алан Грінспен заявив, що американській економіці загрожують одночасно спад і інфляція – вибухонебезпечна суміш, найстрашніший кошмар центральних банків, який носить ім'я "стагфляція". А 17 квітня ц.р., виступаючи в брюссельському Центрі європейських політичних досліджень, відомий американський фінансист Джордж Сорос попередив, що світ стоїть перед обличчям найсерйознішої кризи за всю історію нинішніх поколінь. Проте, ймовірно, люди, які ухвалюють рішення в найбільш економічно розвинених країнах, визнали попередження Грінспена і Сороса проявами старечого песимізму і мізантропії.

Тим часом, як стверджують фахівці, фінансова криза, як лакмусовий папірець, виявив найвразливіші місця економічної системи. Останніми роками мільйони людей у всьому світі (особливо помітно це було в Сполучених Штатах) жили невідповідно до своїх достатків, надуваючи "мильні міхури" – іпотечний і фінансовий. Сп'янілі очманілими мільйонами бізнесмени, які відірвалися від реальності,  довели ціни до астрономічних – на нерухомість, на предмети розкоші, на продукти... А зараз "міхури" почали лопатися, приносячи бізнесменам розорення, а економіці – оздоровлення. Процес хворобливий, але неминучий.

Причина нинішньої кризи – у величезній кількості дешевих грошей, яка утворилася в 2003-2004 роках унаслідок помилкової, як це вже зараз зрозуміло, політики США. На початку нового тисячоліття після чергової кризи у США були проблеми з економікою, яка ніяк не хотіла рости. Тому монетарні власті країни вирішили зробити кредити доступнішими, і до кінця 2003 року ставка впала до всього 1%. Потік дешевих грошей хлинув, в основному, не в реальну економіку, а в сектор послуг, який почав роздуватися. До надування "міхура" з радістю підключилися громадяни: у банки вишикувалися величезні черги з охочих отримати кредит під низький відсоток. Жителі США впали в справжню кредитну манію, набравши по 5-6 кредитів і почавши скуповувати будинки і квартири. Ціни на нерухомість швидко росли, з лишком окупаючи кредити. Під заставу наявного житла, наприклад, у 2005 році американці набрали кредитів на $750 млрд. І що цікаво, 75% з них витратили не на поліпшення житлових умов, а на особисте використання.

Одночасно надувався ще один "міхур". Банки, видаючи кредити, випускали під них іпотечні цінні папери і продавали їх інвесторам. Велика кількість грошей і високі ставки для нестандартних позичальників зробили ці цінні папери дуже затребуваними. Якщо в 2002 році на ненадійних позичальників припадало 6% кредитів, то до 2006 року – 20%. І ось розплатою за низькі ставки стала інфляція, яка вийшла з-під контролю. Власті пішли на різке збільшення облікової ставки (до 2006 року вона досягла 5%). Оскільки відсотки за кредитами, особливо для нестандартних позичальників, є плаваючими, виплати вмить збільшилися у декілька разів. Піраміда врала. Попит на житло впав, слідом за ним ціни, а серед позичальників почалися дефолти, які призвели до збитків для інвесторів. У 2006-2007 роках почалися банкрутства компаній, які займалися нестандартними кредитами. І почалося...

Відзначу, що Америка (і слідом за нею – весь світ) вже переживала архіскладні економічні кризи. Ось лише невеликий перелік.

1869 рік. "Героями" фінансової паніки сталі легенди "золотої епохи" американського бізнесу – фінансисти і біржові спекулянти Джей Гулд і Джеймс Фіст. Причини паніки були наступними: президент США Улісс Грант проводив активну грошову політику, сенс якої полягав у зменшенні кількості готівки в економіці: держава прагнула скуповувати долари в обмін на золото (під час Громадянської війни 1861-1863 років було випущено велику кількість незабезпечених доларів). Гулд і Фіст планували скуповувати якомога більше золота і, дочекавшись серйозного підйому цін, продати його. Щоб дізнатися, коли президент Грант прийме рішення про масштабні закупівлі золота, Гулд і Фіст найняли фінансиста Абеля Корбіна, який доводився зятем президентові.

Версії подальших подій розходяться. Одна з гіпотез свідчить, що Грант запідозрив недобре (нібито йому попався на очі відвертий лист Корбіна) і вирішив покарати спекулянтів. Він дочекався моменту, коли Гулд і Фіст почали грати на підвищення (для цього Фіст розпустив відповідні чутки). У мить, коли ціна золота досягла рекордного максимуму, Грант віддав наказ виставити на продаж частину державного золотого запасу – природно, ціна на золото різко впала. Багато фінансистів (зокрема, і Фіст з Корбіним) розорилися. Цей день увійшов до історії Уолл-стріта, як "чорна п'ятниця" (згодом всі подібні дні отримували назву "чорних"). Цікаво, що офіційне розслідування у цій справі не дало жодних результатів.

1929 рік. Цей рік став роком початку найбільшої в історії США економічної кризи, яка тривала до 1938 року і стала відома як "Велика Депресія". Як завжди, крах почався після періоду бурхливого підйому. У 1923 році фондовий індекс Dow Jones знаходився на рівні 99. 3 вересня 1929 року він досяг рекорду 381,17 – однією з причин цього зростання була активність біржових спекулянтів. 24 жовтня 1929 року (цей день увійшов до історії як "чорний вівторок") фондовий ринок впав. Цікаво, що за день до краху з друку вийшов номер популярного жіночого журналу Ladies Home Journal, з обкладинкою, на якій красувалася наступна фраза: "Кожен здатний розбагатіти на біржі!". 13 листопада акції впали до історичного мінімуму. Збитки склали приблизно $30 млрд – стільки ж, скільки США витратили на Першу світову війну. У 1932 році індекс Dow Jones опустився до 41. Ринок відновився до локризових значень в 1954 році – лише тоді індекс Dow Jones перевищив рівень 3 вересня 1929 року.

1955 рік. Прес-служба Білого дому повідомила, що президент Дуайт Ейзенхауер потрапив до лікарні з серцевим нападом. Уперше в біржовій історії США це повідомлення викликало паніку і масовий розпродаж акцій. За підсумками одного дня торгів, збитки перевищили $44 млн – це був рекордний рівень.

1987 рік. 11 вересня 1986 року індекс Dow Jones продемонстрував новий рекорд падіння: він впав на 86,61 пунктів. Проте в новому році – 8 січня 1987-го – він побив власний рекорд зростання, вперше перевищивши позначку в 2000 пунктів. Ще через 10 місяців, 19 жовтня 1987 року (у "чорний понеділок"), фінансова криза накрила весь світ: акції на світових фінансових майданчиках впали, в середньому, на 22,6%, сукупні втрати перевищили $500 млрд.

У "чорний понеділок" Dow Jones втратив 508 пунктів, або 22,61%. Причини цієї кризи досі дебатуються: невідомо, чому багато інвесторів вирішили продавати свої цінні папери саме цього дня. Одна з версій звучить вельми цікаво: у події звинувачують програмне забезпечення – багато інвестиційних компаній закладали (і закладають) в комп'ютери умову автоматичної купівлі або продажу великих пакетів акцій, якщо на ринку починає превалювати який-небудь тренд.

* * *

Усе наведене вище, звичайно, пізнавально. Але мені, як, втім, і будь-якому жителеві нашої багатостраждальної країни, цікаво, як ударить нинішня фінансова криза по мені особисто. Я не економіст, і мені досить важко розібратися в хитросплетіннях курсів, котирувань і інших суто спеціальних речах. Але навіть мені абсолютно очевидно, що справи йдуть, м'яко кажучи, поганенько. Тут і зупинка металургійних підприємств, і "нелади" у багатьох банків, і акробатичні стрибки курсу долара. І немає жодної причини сподіватися на краще. У тому, що світова економіка врешті-решт опам'ятається і виплутається із затяжної кризи, я упевнений. Зате дуже сильно сумніваюся в тому, що це вдасться економіці українській. Причина проста: наша економіка – не просто віддзеркалення, вона пряме породження політики. Протягом декількох місяців уряд Тимошенко хвалиться своїми успіхами, насилу викроюючи хвилинку, щоб обмінятися парою-трійкою лайок з Ющенком. Що буде у зв'язку з оголошеними достроковими виборами – боюся навіть припустити.

До речі, про долар. Злі язики стверджують, що недавні виходи НБУ на ринок з інтервенціями на підтримку курсу гривні по 5 грн/$1 пов'язані зовсім не з прагненням підтримати рідну валюту. Говорять, що "бакси по п'ять" призначені абсолютно конкретним покупцям, які в обумовлений час їх благополучно і вмить скуповують. А призначені ці мільйони начебто на виборчу кампанію одного відомого українського політика, любителя Трипілля і геноциду. Якщо хто не здогадався – його прізвище закінчується на "ко".

І навіть якщо саме цей конкретний слух дійсності не відповідає, загальної картини це не змінює. Оскільки в нашій країні політики, абсолютно не соромлячись, вирішують свої особисті і партійні проблеми за рахунок мирних жителів. І кінця-краю цьому не видно.