Без керма і без вітрил

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

Заява Юрія Луценка про те, що він більше не є членом команди Віктора Ющенка, з прив'язкою до цієї поетичної стрічки примушує замислитися про багато чого. Любив-любив - і раптом відрікся?... Але чому саме зараз, а не раніше або пізніше? Цікаве питання, чи не так?

Тарас Стецьків із цього приводу має свою думку: "Вчинок Юрія Луценка - це протест проти тієї деструктивної лінії, яку сьогодні проводить Президент і партія "Наша Україна". Я дуже сподіваюся, що в НУ-НС набереться критична маса таких депутатів, які хочуть відновлення демократичної коаліції і прагнуть уберегти Україну від хаосу дострокових виборів".

Зараз багато громадян України цікавить відповідь на банальне, здавалося б, питання: невже наші народні обранці (за логікою речей - наймудріші з нас) не могли передбачати, до чого призведе ефект маятника у відносинах між Банковою і Грушевського? Чи могли, але нічого не захотіли зробити, аби в однієї прекрасної миті зупинити тривалу п'єсу в театрі українського політичного абсурду?

Такої кількості людей, зібраних сьогодні під куполом Верховної Ради, які недовіряють один одному, в іншому місці зібрати практично неможливо.

Девіз, яким більшість з них керується у своїй щоденній практиці, схожий на той, що є головним у відносинах між зеками: "Не вір, не бійся, не проси".
І вони нікому не вірять. Тому що всі народні обранці, які топчуть гранітні підлоги ВР в радіусі півметра від них, їх вже не раз і не два зраджували.

І вони нікого не бояться. Тому що головну справу свого життя вже зробили: вивезли за межі неньки-України мільйони доларів, євро і фунтів стерлінгів, здавши їх на зберігання в надійні західні банки. Грошей вивезено стільки, що їх вистачить для безбідного життя правнуків у десятому коліні.

І вони нічого не просять. Тому що все, про що мріє людина з середнім достатком і нормальною психікою, у них вже давно є.

Хоча останнє зауваження - дуже  суперечливе. Адже люди, які роками мешкають у соціумі, назва якому "Верховна Рада України", остаточно й безповоротно отруєні затхлим повітрям, що циркулює в цих стінах. Ці люди, мабуть, мріють лише про одне: як знову потрапити в ці декорації і, декларуючи турботу про виборців, знову і знову запускати свої руки в їхню кишеню.

Більшість громадян це ясно розуміє. І знову йде до виборчих урн, щоб голосувати за цих же без двох хвилин кандидатів у народні депутати. І так - до безкінечності. Або, все ж таки, коли-небудь і цій лафі богообраних прийде кінець?

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:
- Багато хто зараз засмучується: без парламенту в Україні не буде нормального процесу. А що, він з парламентом у нас нормальний? Відповідь напрошується сама собою.

При існуючому виборчому законодавстві якість Верховної Ради ніколи не зміниться на  краще. Зараз ми переживаємо не кризу коаліції. Це криза політичної системи, це криза курсу України.

Провідні політики звинувачують один одного у взаємних зрадах. А це вже схоже на кризу держави. З цим потрібне щось робити. Адже проблема коаліції - це не проблема арифметики, це проблема Прем'єра і Президента.

Для Юлії Володимирівни коаліція - це ширма. Для того, щоб робити те, що вона вважає за потрібне робити. Для неї важливо виграти президентські вибори. Для неї потрібна ця коаліція, щоб, як кажуть, "день простояти та ніч протриматися". Причому в статусі Прем'єр-міністра і хоча б до Нового року, до початку майбутнього політичного сезону. Це в Україні сьогодні розуміють усі.

Готуючись до битви за місце Президента, Тимошенко і члени Кабміну зараз не займаються розв'язанням кризових проблем економіки. І ніякий інший Кабмін цими питаннями також займатися не буде. Всі займатимуться виключно президентськими виборами. Тому що така партійна логіка.

Коли та чи інша квазі-партія в наших умовах приходить до влади, її вождь починає думати: як йому далі наростити ресурс влади? Економікою займатися ніколи. Та й просто не здатні вони на це. І не хочуть, і не будуть цим займатися.

У даній ситуації економікою може займатися технічний Кабінет Міністрів, економічний Кабінет Міністрів, Кабмін економістів, менеджерів, професіоналів, які не думатимуть про рейтинг.

Ситуація, що склалася сьогодні в українському політикумі, свідчить про те, що ми (певною мірою) не готові до партійно-парламентського типу уряду, який цілком доречний і ефективний у країнах континентальної Європи.

Ні в одній країні немає такого, щоб коаліція була конституційною нормою. Я називаю це конституційним мажоритаризмом або мажоритарним конституціоналізмом, коли потрібно, щоб більшість стала конституційною нормою - оскільки без більшості нічого не може бути. Ця норма в Конституції 2004 року - велика дурість.

Більшість - інструмент, але не інститут, на якому тримається вся парламентська конструкція! Україна - країна меншин: національних, територіальних, політичних, партійних тощо. Норма конституційної більшості, мажоритарного конституціоналізму - основа кризи.

Щоб цього не було, потрібно буде міняти Конституцію. Інакше весь час буде безвихідь. Адже дуже важко розділити неподільні блага на всіх спраглих і голодних до влади в Україні. Тому завжди буде конституційна і коаліційна безвихідь, яка цю кризу просто заморожуватиме. І країна постійно йтиме по колу дострокових виборів. Але це - біг по колу кризи.

Олесь Доній, народний депутат України:
- Ситуація, що склалася в парламенті в останні дні, свідчить про те, що у нас депутати ніякого відношення до неї не мають. Ні до її розв'язання, ні до її поглиблення зокрема. Навіть мінімальної можливості впливати на політичну кризу у народних обранців немає.

Політичні забави, які ми зараз спостерігаємо, - це ігри обмеженого кола необмежених у своїх можливостях людей. Але це - як мінімум - або лідери парламентських фракцій, або люди, які стоять за лідерами фракцій і дають їм вказівки.

Впливати на переговорний процес або на формування коаліції, на жаль, більшість депутатів не мають анінайменшої можливості. Тому часом доводиться дещо абстраговано спостерігати за тим, що відбувається під куполом Верховної Ради й аналізувати ситуацію, що склалася.

Так, дійсно, для частини експертів і політиків зрозуміло: після третього жовтня Президент має право розпустити парламент. Інша частина експертів і політиків переконана: таке право у нього є тільки після 16 жовтня. Саме тоді мине рік з моменту формування діючого парламенту. У Конституції про це досить чітко сказано.

Але суть проблеми - не в даті. Нинішній склад парламенту втратив свою життєздатність. Бо після того, як депутатами різних фракцій було наговорено стільки образливих і несправедливих слів на адресу один одного, після такої поведінки щодо представників "недружніх" фракцій, вибори, як мені  уявляється, були б чеснішим варіантом для кожного з народних обранців. Інша справа, що у нас немає ніяких гарантій, що й після нових виборів ситуація поміняється кардинально.

У нас немає шансів, що найближчим часом на політичній сцені з'являться нові могутні політичні сили. У нас немає великого переконання, що існуючі суб'єкти навчаться домовлятися і в перспективі.

Тобто ми приходимо до патової ситуації: виборче законодавство, яке зараз існує в Україні, не забезпечує можливості репрезентації суспільства в нині чинному парламенті. Монополізація влади декількома політичними угрупуваннями, вірніше партійною бюрократією, якраз і призвела до патової ситуації.

Саме тому нові вибори є, на жаль, якщо не виходом із кризової ситуації, в якій опинилася ВР, то, принаймні, межею в діяльності цього нежиттєздатного парламенту. Щоб уникнути помилок у його діяльності, очевидно, потрібно вже зараз думати про ухвалення нового виборчого законодавства.

Ігор Жданов, президент аналітичного центру "Відкрита політика":
- Десять місяців діяльності демократичної коаліції показали її абсолютну недієздатність в нинішньому парламенті. "Помаранчевим" часом не вистачало - навіть формально - голосів для затвердження тих чи інших рішень.

І навіть якщо зараз пофантазувати в жанрі політичної фантастики, що договір про нову коаліцію буде підписаний, то можна дати гарантію: через два-три місяці знову виникне питання про її розпад. Тому що навряд чи буде припинена критика з боку Банкової, навряд чи члени нової коаліції домовляться між собою з питання, хто буде кандидатом на прийдешні президентські вибори. Тобто самі підстави конфлікту зняті не будуть.

Ось чому і майбутні парламентські вибори цього конфлікту, по суті, не вирішать. Я не вважаю, що й після їх проведення корінним чином зміниться майбутній політичний ландшафт у Верховній Раді. А це означає, що знову партійні фракції - вкотре! - постануть перед вибором: з ким і проти кого дружити, з ким створювати нову коаліцію.

І знову виникає питання: чи буде НУ-НС створювати коаліцію з ПР чи БЮТ? Партія регіонів знову вибиратиме, з ким їй вигідніше  йти в коаліційну домовленість. У кого - знову! - з'явиться "золота акція"?

Хоча я не виключаю, що тоді парламент зможе працювати в режимі ситуативної більшості. Оскільки у нього буде імунітет від розпуску. І тоді ми побачимо ситуативні голосування - з неконфліктних, неполітичних законів.

Позачергові парламентські вибори становлять велику загрозу для нашої держави. За ними стоїть неприйняття бюджету на 2009 рік. Адже всі займатимуться виборчим процесом, а не економікою.

У цьому контексті Україна потребує злагоджених і скоординованих дій органів державної влади в умовах світової фінансової кризи.

Є ще одна загроза, яку несуть позачергові парламентські вибори. Якщо вони будуть проведені напередодні Нового року або відразу ж після свят, то це створить простір для масових фальсифікацій їх результатів. Зрозуміло, що підрахунок голосів проконтролювати буде вельми складно на рівні виборчих комісій.

Відповідно до діючого закону 50% голосів виборців потрібно для того, щоб вибори відбулися. Оскільки відсотків 70 громадян України зараз виступають проти проведення дострокових виборів і вони можуть бути проведені в розпал новорічних свят, то можна вже зараз припустити: явка виборців на дільниці буде мінімальною. І тоді - згідно із законом - потрібно буде визнавати вибори такими, що не відбулися, і проводити їх знову через два місяці.

Тоді парламент почне працювати у квітні-березні 2009 року. Тобто на найближчих півроку, як мінімум, Україна знову випадає з нормального політичного процесу. Таким чином, політична криза в нашій країні ще раз пролонгується. Щоб цього не сталося, політикам потрібно навчитися домовлятися між собою, відкласти свої амбіції, а не перекладати особисті проблеми на плечі народу.