Корупційні досліди Мінпаливенерго

Автор: "Версии"

... на період до 2030 року і Аналітичної записки з поглибленим аналізом, графіками і пропозиціями, що стосуються можливих варіантів добудови 3-го і 4-го енергоблоків на Хмельницькій атомній електростанції (ХАЕС). Обидва документи були направлені в Міністерство палива і енергетики і Кабінет міністрів для розгляду.

На жаль, літо 2007 року пройшло під знаком чергових виборів, Кабмін чекав від Мінпаливенерго пропозицій, потрібно було приймати ряд політичних рішень, які в той період політизування галузі і економіки в цілому прийняти було неможливо.

Ситуація посилювалася деструктивною позицією заступника міністра Юрія Недашковського, зайнятого питаннями не стратегії розвитку галузі, а спробами повернення посади і контролю за експлуатуючою організацією. Фахівцям у ПЕК абсолютно зрозуміло, що через технічну складність і ємність проектів розвитку генеруючих потужностей, особливо "Атомної генерації", неможливо вирішувати завдання в короткий термін без політичного консенсусу, заснованого на грамотному аналізі і обліку світового (європейського) досвіду подібного роду рішень.

Власне кажучи, такий аналіз і був зроблений протягом першого півріччя 2007 року працівниками створеної Дирекції нових проектів "Енергоатому" спільно з Науково-технічним центром НАЕК і Державним науково-інженерним центром систем контролю і аварійного реагування.

Для вивчення передового досвіду здійснювалися поїздки в країни, що розвивають генеруючі потужності. Відбувалося вивчення порядку ухвалення рішень, управління проектами, інжинірингу, нагляду, умов залучення інвесторів, обліку інтересів світових виробників ядерних і енергетичних технологій і устаткування. Величезна кількість потрібного матеріалу була адаптована під "український формат" сприйняття і викладена в доступній формі з висновками.

На майданчику ХАЕС проектом передбачено розміщення чотирьох енергоблоків ВВЕР-1000. У 1973 році було ухвалено рішення про будівництво. Технічний проект пройшов відомчу експертизу Міненерго СРСР в 1979 році. Початок будівництва об'єктів пускового комплексу енергоблоку №3 ХАЕС - вересень 1985 року, енергоблоку №4 ХАЕС - червень 1986 року. Будівництво було припинене в 1990 році у зв'язку з введенням в Україні мораторію на будівництво нових енергоблоків АЕС. Роботи поновилися після відміни мораторію в 1993 році на енергоблоці №2 ХАЕС, що був уведений в промислову експлуатацію в кінці 2004 року.

Що стосується 3-го і 4-го енергоблоків ХАЕС, то по відношенню до первинного проекту будівельна готовність енергоблоків оцінюється:

Х-3 - 75% (28% кошторисної вартості)

Х-4 - 28% (10% кошторисної вартості).

Виходячи з досвіду світової ядерної енергетики і досвіду будівництва енергоблоків АЕС в Україні, рекомендацій Енергетичній стратегії України до 2030 року в документах (Аналітична записка) розглядалися можливі варіанти добудови Х-3, Х-4 з реакторними установками Ввер/pwr (енергоблоки з водою під тиском). Важливим критерієм були досвід експлуатації або еволюційні проекти з високим ступенем готовності: серія проектів ВВЕР; проекти PWR - AP-1000; Ерr-1600, System80+; APR-1400, тобто ті, що в основному відповідають українським правилам, вимогам МАГАТЕ і європейських компаній - операторів АЕС (EUR). Важливою також була можливість ліцензування в Україні. Аналіз існуючих проектів був проведений на підставі затверджених алгоритмів, а варіанти, відібрані для детального аналізу, розглядалися з погляду критеріїв "остаточного відбору":

- кількісні критерії безпеки;

- показники надійності (коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП);

- витрата електроенергії на власні потреби;

- ступінь адекватності інфраструктурі, що існує на майданчику;

- вартісні показники;

- необхідні капіталовкладення;

- експлуатаційні витрати.

Безумовно, при "пріоритеті безпеки" аналізу піддавалися і вартість, і варіанти фінансування робіт з урахуванням прогнозних цін і впливу на тариф (тобто навантаження на споживача). Порівняльна вартість енергоблоків ВВЕР, AP-1000, Ерr на майданчику ХАЕС-3 -4 приведена нижче в таблиці.

Саме аналізу можливих варіантів фінансування проекту і варіантам тендерних умов і специфікацій як важливим складовим, що забезпечують "реальність проекту" в існуючих економічних і політичних умовах, було приділено багато уваги у висновках, додатках і поясненнях.

Основою для успішного початку проекту і його реалізації є фінансові кошти. Варіантів небагато:

- кошти держбюджету;

- кошти ГП НАЕК "Енергоатом" (інвестнадбавка до тарифів);

- позикові кошти (кредит);

- кошти стратегічних інвесторів;

- кошти, отримані від експорту електроенергії;

- комбіновані джерела.

Є сенс процитувати висновки з даного питання дослівно: "Важливим елементом реалізації проекту, згідно з міжнародним досвідом, є визначення відносин учасників проекту в можливому консорціумі - юридичній особі (замовник), до складу якої повинна входити експлуатуюча організація, можливо - інвестори, постачальники основного устаткування тощо.". Такий детальний опис (цитування Аналітичної записки), безумовно, стомлює необізнаного читача, але  є потрібним для розуміння того, що складні питання не можуть вирішуватися гаслами, лекціями про стратегію без реальних дій і "нарадами" з прожектами, як наші "фахівці" "борознитимуть простори Большого театру", вішаючи локшину на вуха околоенергетичним  журналістам і кандидатам у прем'єри, президенти тощо.

Показовими сьогодні є спроби Мінпаливенерго в особі Юрія Продана і Юрія Недашковського закрити провали в роботі галузі у 2008 році (недовиробіток електроенергії в порівнянні з аналогічним періодом 2007 року - 2 млрд 400 млн кВт•год, зниження КВВП на 3,5%, збільшення кількості порушень, зрив виконання програм модернізації і підвищення безпеки на 50%) небилицями про те, як нам облаштувати майбутнє, підкріпленими пекучим бажанням освоювати бюджетні кошти без контролю, причому вже сьогодні для цього закладається фундамент.

Тепер по порядку. Починаючи з серпня 2007 року Мінпаливенерго і "ядерний стратег" Недашковський зробили все можливе, щоб затягнути рішення про вибір типу реакторної установки. Хоча, виходячи з проведеного аналізу, це міг бути тільки російський ВВЕР-1000. Пригадаєте, скільки було порожніх  розмов на тему CANDU, незрозумілих тендерів і їх перенесень, щоб у результаті, втративши рік, прийняти напіврішення про вибір ВВЕР-1000 на науково-технічній раді. Показовою є нарада на Хмельницькому майданчику, проведене Проданом і Недашковським у вересні 2008 року. Замість показух із виїздами і оглядами бетону (зі споруд за рік так і не відкачали болотяну воду), заслуховуванням керівників з інформацією річної давності Мінпаливенерго  і КМУ потрібно вирішити важливі базові питання. Ми будуємо європейську модель енергетики, засновану на міжнародному досвіді реалізації (наприклад, Болгарії на "Блекоті"), або українську, де йде творче освоєння коштів платників податків і споживачів міцними господарниками і околоатомним " відмиванням грошей"? Якщо європейську - те чому немає варіантів консорціуму з будівництва, що включає європейську, американську і російську складову? Мабуть, Продан з Недашковським намагаються будувати українсько-іранську модель, де "некорпоратизоване" ДП НАЕК "Енергоатом" буде в одній особі і замовником, і архітект-інженером, і розподільником державних коштів, і їх же контролером. Досвід такої творчої роботи є. Я пам'ятаю в 2007 році відповідь на своє питання директорові ОП "Атоменергобуд" (дітище Недашковського), ліквідованого згодом: "Навіщо половину машзалу Ташликської ГАЕС викладено мармуром?". Відповідь була - "Освоюємо державні інвестиції".

Тепер стратеги з Мінпалтвенерго у вересні 2008 року запрошують до "танцю" на генпідряд з будівництва ВАТ "УБ ХАЕС" (перспектива освоєння коштів по блоку $1,6 млрд), колишнє управління капітального будівництва, приватизоване без державної складової, з незрозумілим складом акціонерів, які влаштовували рейдерскі розбірки з 2005-го по 2007 рік із захопленнями, ЗМОП, бійками. А генпідряд за проектом "Свідомі атомники" навертають на ВАТ "КІЕП" контрольним пакетом акцій, яким володіє російська група "Е-4", що веде корпоративний конфлікт за актив з низкою українських акціонерів. Такий, вибачте на слові, європейський підхід із елементами українського корупційного фольклору Продан хоче укласти в Постанову КМУ, що затвердить вищеназваних щасливих володарів "ключів" від фінансів у вигляді генпідрядників.

Ганьба для країни полягає в тому, що ядерна і навколоядерна громадськість України, Європи і Росії знає реальні можливості як ВАТ "УБ ХАЕС", так і ВАТ "КІЕП". Для повного "сюру" картинки в підсумкових рішеннях Мінпаливенерго не вистачає  включення генпідрядником по "турбінному острову" замість Харківського ВАТ "Турбоатом" - нарядного атомного підрядчика ЗАТ "Укратоменергобуд", здатного під вирішення завдань щодо освоєння коштів (загальний об'єм підрядів на 2008 рік - більше 1,5 млрд грн) витягувати ротори, статори з запасів, возити їх із майданчика на майданчик, а потім модернізувати їх за цінами, що перевищують ціну нового виробу. Мабуть, в останніх рішеннях Верховної Ради щодо СБУ керівництво Мінпаливенерго побачило, що чекістська частина "керівного даху" "найулюбленішого" підрядчика "Енергоатому" почала підтікати, і вирішило почекати до прояснення політичної ситуації. Заздалегідь вибачаюся за таку іронічну критику, але, повірте, серйозно критикувати "менеджерське жлобство" неможливо. Тема серйозна і важлива для країни, її громадян, і, дійсно, жарти з ядерною енергетикою недоречні і закінчуються погано. Хочу зробити обмовку: з величезною пошаною  ставлюся до професіоналів проектних і будівельних організацій, що збереглися. Але в даному випадку розмова йде про поточний стан і можливості підприємств.

Проте, якщо відкинути цілком зрозуміле бажання Продана з Недашковським освоювати бюджетні кошти або кредити під державні гарантії через механізм додавання слова  "генеральний", враховуючи рівень готовності української сторони повністю очолити процес, результат реалізації проектів будівництва все одно викликає великі сумніви і питання.

Як приклад хотів би відзначити, що навіть Росія, враховуючи великий досвід в Ірані, Китаї, Індії і власне в самій Росії, пішла на кардинальні зміни організації робіт з будівництва нових ядерних енергоблоків, призначивши проектні російські організації генеральними підрядчиками нових АЕС, і це притому що російський держбюджет може виділити і виділяє більше коштів, ніж "Росатом" може освоїти (на відміну від українських патріотів, що не піклуються про прийдешній енергодефіцит).

Важко уявити, що діючі керівники галузі з їх менеджерським досвідом (про результати роботи в 2008 році  йшлося вище), юридичними знаннями і переговорним досвідом на рівні ЗАТ "Укратоменергобуд" зможуть на рівних поодинці вести контрактні переговори з провідними світовими ядерними корпораціями. А негативний досвід зневаги щодо цих питань ми бачимо на прикладі будівництва енергоблоків в Бушері (Іран) і Олкілуото (Фінляндія).

Як наслідок, найбільш прийнятною і реалістичною схемою дій на сьогоднішньому етапі для України є організація проекту добудови АЕС "Блекоті" (Болгарія), де також було почато будівництво реакторів типу ВВЕР. Природно, з адаптацією болгарського досвіду до українських реалій, тобто коли енергоблоки добудовуються в повній відповідності з національними стандартами, але в той же час відповідають сучасним європейським вимогам (EUR) - це коли для фінансування проекту за наслідками тендеру вибираються стратегічні інвестори, які отримують 49% акцій майбутньої АЕС, а 51% акцій залишаються у уряду, причому інвестор забезпечує і початкове фінансування робіт, і подальше залучення коштів на покриття витрат за проектом.

Більш того, Болгарія застосувала добре відомий спосіб, як швидко і без особливого роздування штатів персоналу національної енергетичної компанії гарантувати впродовж всього терміну проекту підготовки техніко-економічного обґрунтування, тендерів, проведення контрактних переговорів як з генпідрядником, так і з інвесторами, найнявши широко відому інжинірингову фірму Parsons (США), і, як наслідок, отримала в своє розпорядження висококваліфікований і мотивований персонал, що має безпосередній досвід організації будівництва ядерних об'єктів.

Ці, а також інші рекомендації, що враховують кадрове забезпечення, максималізацію участі українських виробників у проекті добудови, аналіз можливих контрактних підходів і аналіз оптимальних умов фінансування проекту, а також перелік першочергових заходів до початку будівництва енергоблоків, були викладені в Аналітичній записці (100-сторінковому документі з додатками) і є в розпорядженні Продана і Недашковського з липня 2007 року.

Більш того, висновки і рекомендації Аналітичної записки відповідають не тільки положенням Енергетичної стратегії України до 2030 року, але й безпосередньо витікають із "Стратегії розвитку ядерно-енергетичного комплексу України до 2030 року", розробленою ДП НАЕК "Енергоатом" за дорученням Кабінету міністрів на початку 2007 року. "Стратегія розвитку ядерно-енергетичного комплексу України до 2030 року", у свою чергу, уточнювала "Енергетичну стратегію України до 2030 року" не тільки в техніко-економічних показниках, але й передбачала варіанти поетапного варіативного розвитку галузі з урахуванням політичних ризиків, зокрема шляхом корпоративної диверсифікації, залучення європейських, російських і американських учасників проектів як елементів гарантій і лобіювання інтересів при роботі на міжнародному (європейському) енергетичному ринку (експорт електроенергії і ф'ючерсні програми).

Поки ж керуючі галуззю товариші, які читали протягом року документи, де наведено всі відповіді, за словами їхніх підлеглих, "займалися не дерибаном коштів на тендерах, а стратегічними питаннями", на рік затягнули роботи по Х-3 -4, і тепер, залишаючи за дужками вирішення найважливіших фінансових і організаційно-правових питань, декларуючи для громадськості гасла замість конкретики, віддаляють  на невизначений термін дату введення в експлуатацію Х-3 -4. А то, що це буде ВВЕР-1000 В-392х (Хмельницький), було зрозуміле і рік тому без тендерів, що широко анонсувалися, і науково-технічних рад у вересні 2008 року.

Підходи, викладені в документах 2007 року, безумовно, відповідають національним інтересам України, є диверсифікованими по фінансових і, що важливо, по геоекономічних і політичних ризиках. Реалізація будівництва Х-3, Х-4 в такій моделі дозволить вийти на новий якісний рівень, навчитися українським менеджерам і державним управлінцям працювати за умовами і процедурами, прийнятими в ЄС, тобто бути цивілізованими європейцями не по формі (слогани і гасла), а за змістом. Окрім вищевикладеного, поза сумнівом, будівництво нових генеруючих потужностей АЕС пов'язане з питанням вибору постачальника ядерного палива і роботою зі створення (придбанню і розвитку) елементів ядерно-топливного циклу. Звичайно, це тема окремого серйозного аналізу ефективності управління галуззю в 2008 році і обґрунтованості ухвалення "похапцем" управлінських рішень.

Сьогодні Продан із Недашковським прагнуть мовчати на цю тему. Особливо після невтішних результатів небезпечних експериментів з випробуванням палива виробництва "Вестінгауз" на третьому блоці ЮУАЕС в 2008 році (із зависанням програм, відсутністю розрахункових кодів і математичних моделей аналізу) й "історичними досягненнями" в роботі Концерну "Ядерне паливо" за рік. Вагонетка з урановою рудою під візит прем'єр-міністра в Новокостянтинівку - добре, байки про Ангару і завод із фабрикації прес-релізів для журналістів - теж непогано, але до серйозної розмови про консолідацію атомних активів, вироблення виразних принципів політики, економічному і юридичному обґрунтуванні ухвалюваних рішень з урахуванням міжнародного досвіду і ситуації на енергетичних ринках повернутися доведеться - життя змусить.

P. S. Безумовно, найважливішою складовою реалізації стратегічних проектів є персонал підприємств, що працють в атомно-промисловому комплексі і науково-технічних організаціях. У цій сфері керівництво Мінпаливенерго і "Енергоатому", заваливши "соціалку", знущається з особливим цинізмом, вручаючи атомним профспілкам і мерам міст - супутників АЕС замість конкретних справ і результатів протоколи "нарад" (м. Енергодар, червень 2008-го за участю прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, м. Київ, 15 вересня 2008 року за участю міністра Юрія Продана) з обіцянками типу вивчити, поглибити, розширити, "Надати пропозиції щодо вирішення", результатом яких, безумовно, є втрата віри фахівців-атомників до державної влади взагалі і створення умов для відтоку кваліфікованих кадрів зокрема. Такий підхід до вирішення соціальних проблем, поза сумнівом, позначатиметься на ефективній роботі галузі не тільки в стратегічному майбутньому, але і в найближчій перспективі і вимагатиме  багато часу і сил для виправлення помилок.

Андрій Деркач, народний депутат України