Анатолій Хостікоєв: мистецтво і спорт поєднуються в мені лаконічно, а політикою я ніколи не займався!

Автор: Ден ДанськийФото: ІнтерМедіа консалтинг

Запам'ятавши слова директора школи, в якій вчився майбутній кумир, що у Хостікоєва дві дороги: одна веде в колонію, друга – у спорт, Анатолій Георгійович через деякий час, сам того не особливо бажаючи, поступив до Театрального інституту імені Івана Карпенко-Карого. Тоді він просто хотів довести тому самому директорові, що здатний на багато чого. Надалі це «багато чого» стало його життям.

– Я прогулювався Хрещатиком і побачив безліч красивих дівчат, які товпилися біля якогось одного входу. Виявилось, це був театральний інститут, куди в той час здавали документи на вступ. Подумав: а чим біс не жартує! Артист з мене, напевно, дуже слабкий, але шанс познайомитися з дівчатами, подумав я, непоганий. Здав документи, потім іспити і вдало пройшов відбір. Тому впродовж всієї своєї кар'єри ніколи не приховував, що в театр мене привели жінки.

– Анатолію Георгійовичу, нам відомо, що Ви подавали величезні надії у спорті і навіть не замислювалися про акторську кар'єру...

– Спорт дійсно грав і продовжує грати величезну роль у моєму житті. Дякувати за це потрібно рідній бабусі. Я був, напевно, улюбленим онуком, оскільки всі мої шкільні роки ми провели разом. Саме бабуся відвела мене в баскетбольну дитячу секцію.

– Чому вона вибрала саме баскетбол?

– Річ у тому, що ріст у моєї бабусі, яку звали Домініка Акимівна, був цілих два метри і п'ять сантиметрів! У дитинстві я був досить кволим хлопчиськом, тому бабуся примушувала мене, як зараз говорять, "качатися", але тренажерів на той час не було, а ось важкі праски завжди були під рукою. Загалом, так вийшло, що ми жили в центрі Києва, і найближча спортивна школа знаходилася в Палаці фізкультури, нині Палац спорту. Там я вперше побачив баскетбольний м'яч. Тоді він був для мене просто величезним.

– Ви одразу полюбили цей вид спорту?

– Спочатку я був не в захваті від занять. Адже відбирали в дану секцію в основному за ростом, яким на той час я похвалитися не міг. Але незабаром, подивившись легендарні матчі столичного "Будівельника", я просто закохався в цю гру.

– І досягли надалі великих висот...

– Я щодня ходив на тренування і через декілька років навіть потрапив в молодіжну збірну України! А вже вчившись в інституті, став чемпіоном країни з баскетболу серед вищих навчальних закладів міністерства культури.

– Зараз Ви граєте в збірній політиків!

– Брати участь у матчі, де суперниками були відомі спортсмени і політики, мене запросили легендарний наш баскетболіст Олександр Волков і політик Микола Томенко. Мені ніяково, та варто констатувати, що Хостікоєв не дуже-то й допоміг своїй команді. Я зрозумів, що необхідно повернутися до тренувань, незалежно від зайнятості і повсякденних проблем. А виграли ми тоді з рахунком 72:71. Єдине, що мене заспокоює, – те переможне очко закинув я, зі штрафного.

– Чому все ж таки після закінчення школи Ви обрали професію актора театру і кіно?

– Мистецтво я любив з дитинства. Недаремно мені, паралельно зі звичайною і спортивною, доводилося відвідувати ще і музичну школу. Можливо, з мене вийшов би гарний спортсмен, проте свій вибір я зробив на користь театру. І зараз, опісля багато років, пишаюся тим, що дарую і продовжую дарувати людям частинку себе, граючи в спектаклях і знімаючись у кіно.

– Проте не забуваєте і про заняття спортом. Ви час від часу граєте в баскетбол, займаєтеся боксом, плаванням і відвідуєте тренажерний зал.

– Знаєте, у зал я ніколи не ходив. Уже багато років я вважаю за краще їздити в Гідропарк. Там, за Венеціанським мостом, є безліч тренажерів. До того ж я часто зустрічаюся там з друзями. Це, напевно, традиція, якій ми ніколи не зрадимо. Приходимо туди навіть взимку, щоб зануритися в ополонку. А що стосується боксу, то цей вид спорту я полюбив після армії. Мені з дитинства імпонували силові вправи. До того ж я часто бився на вулицях. Загалом, хуліганом був.

– Анатолій Хостікоєв був хуліганом?

– У мені тече україно-осетинська кров! Напевно, гени давали про себе знати.

– Служивши в радянській армії, Вам, напевно, не раз доводилося обстоювати свої погляди кулаками?

– Звичайно! Я часто бився відразу з декількома опонентами. Але ніколи першим не провокував. Під час цих побоїщ часто йшли в хід предмети вжитку тощо. А ось однією "чесною" перемогою можу похвалитися. Люди, які бачили радянську армію, напевно, пам'ятають щорічні спортивні змагання між різновидами військ. Так от, командування Закавказького військового округу відправило мене "боротися"! До цього часу я ніколи не виходив на килим і навіть не міг собі уяіити правила греко-римської боротьби. Я спробував відмовитися, але мені відразу погрозили покаранням.

– І що ж, Ви вийшли?

– Іншого виходу не було. Побачивши суперника, я зрозумів, що він такий же майстер, як і я. Загалом, ми почали боротися на свій лад: виламували один одному руки, викручували суглоби, душили та інше. Суддя був у шоці, але мені все ж таки вдалося виконати більш-менш відповідний під правила прийом і перемогти. Це був тріумф, і я вирішив його відзначити. Вийшов на вулицю і всадив два келихи пива. Усе одно, думаю, наступна сутичка завтра. Тут до мене підбігає тренер і кричить, мовляв, тебе чекає суперник, а ти розважаєшся. Довелося з літром пива в животі знову йти боротися.

– Ви програли?

– Побачивши двометрового суперника, я подумав, що "мені глина". Проте зумів пристосуватися до його техніки! Та все ж опонентові вдалося мене схопити. І як тільки він зібрався мене кинути на килим, я пустив в хід хитрість і свої акторські здібності.

– ???

– Ніжним голосом говорю йому: "Яке в тебе тіло". Він, відповідно, сторопілий, а я продовжую: "Давай зустрінемося після змагань". "Що?" – говорить він. У цей час мені вдалося вирватися, і у результаті я переміг за очками. На наступну сутичку суперник не з'явився, і таким чином Анатолій Хостікоєв опинився у фіналі. Його я програв за всіма статтями, але все таки отримав перший розряд з боротьби. Ось так!

– Правда, що Ви були близькі до того, щоб провести боксерський поєдинок з легендою американського кіно Міккі Рурком?

– Так. Років десять тому у мене була така ідея. Ми разом з моїм тренером Володимиром Богатиренком навіть зв'язувалися з менеджером Рурка, але організувати бій, на жаль, не вдалося. Тоді я був у хорошій формі і мріяв вийти на ринг проти Міккі. Тепер спродюсувати таке шоу набагато легше, але фізична і технічна готовність у мене, якщо чесно, зараз шкутильгає. До того ж дуже багато спектаклів, яким я віддаю практично всі сили.

– Політика, напевно, теж віднімала велику частину часу?

– Якщо чесно, то політикою як такою я ніколи і не займався. Мені соромно, але при перебуванні депутатом Київради, на сесії був всього кілька разів. Не зміг проміняти театр на засідання і вийшов з депутатського корпусу. Випробувавши в житті багато чого, я зрозумів, що кожна людина повинна займатися своєю справою.

– І не кидати заняття спортом...

– Запам'ятати потрібно одну річ – усе, що ти в житті придбав, необхідно не тільки зберігати, але і примножувати. Заняття спортом – не виняток. Незалежно від віку, завжди можна знайти спосіб тримати себе у формі!