Розбрід і хитання

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

Разом з тим, депутати БЮТ, звертаючись до електорату, повторюють як заклинання: "Вибори до парламенту Україні не потрібні. Аж надто вони влетять виборцям в копієчку..." Прихильників Юлії Володимирівни зрозуміти нескладно: з міністерськими портфелями у них сьогодні все ОК. Втрачати насиджені за рік місця у ВР і Кабміні за здорово живеш - наївно і безглуздо. Адже скільки "зеленої крові" за ці висоти було пролито в попередні роки...

Незважаючи на стрімко падаючий рейтинг Ющенка, його наділені владними повноваженнями прихильники приндяться: вибори так вибори! Що з них вийде, поживемо - побачимо. Головна мета соратників Віктора Андрійовича - не тільки втягнутися в дострокові вибори, але і за будь-яку ціну пригальмувати рух вчорашніх колег в помаранчевій коаліції.

Прихильників гаранта Конституції на перший погляд начебто вже навіть і не цікавить, чи вдасться в'їхати на кульгавій кобилі ідеології НУ ще раз в стіни найвищого законодавчого органу країни.

Тактика членів ПР, що спостерігають за публічними словесними баталіями "Помаранчевих любих друзів", - проста, як кут будинку.

Чим більше вони вгризаються в глотку один одному, тим більше вчорашніх прихильників БЮТ і НУ-НС прийде на виборчі ділянки, щоб віддати свої голоси за регіоналів.

Комуністи і члени Блоку Литвина зайняли вичікувальну позицію. Вони усвідомлюють те, що поки - до початку гіпотетичної виборчої кампанії - в рукавах їхніх вождів заховані великі козирні карти.

Якщо КПУ і Блок Литвина сублімують в нову парламентську коаліцію, то прийдешні вибори залишаться черговим блефом національного масштабу. Отже і Симоненка, і Литвина можна порівняти з дівчиною на виданні. Мета цих політиків - як у нареченої: не продешевити, знайти жениха крутішого.

І Петро Миколайович, і Володимир Михайлович - політики досвідчені, змужнілі в боротьбі. Вони розуміють: великі події кидають велику тінь. Але цю тінь потрібно впіймати, щоб використовувати її (як прикриття) в прийдешніх парламентських баталіях. У кого з них більше інтуїції - тому і бути у фаворитах у лідера прийдешньої технічної коаліції. Якщо такій призначено відбутися.

За все в цьому житті доводиться платити. І за дурощі політичного дорослішання - зокрема.

Загалом, всі політичні партії і блоки сьогодні по горло зайняті вирішенням першочергових тактичних проблем. Про шліфування стратегії мова поки що не йде.

І відбувається все це на тлі тотального розброду і хитання, в якому опинився український політикум через власну ж провину.

Лихоліття, колапс, безвихідь - саме так характеризують сьогодні суспільно-політичну ситуацію в Україні провідні політологи і політтехнологи. Вони день за днем збираються на круглих столах і аналітичних брифінгах і, як бояри в стародавні часи, сідають думу думати: яким ще не дуже лайливим словом можна визначити те, що сьогодні відбувається в нашому суспільстві?

Думки політологів із цього приводу, присутніх на круглому столі з вельми красномовною назвою "Новий етап в українській політиці: змови чи нові революції?", видалися ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг") досить цікавими.

Андрій Єрмолаєв, директор Центру соціальних досліджень "Софія":

- Україна переживала кризу влади у 2006, 2007 і 2008 роках. Між цими кризами існують великі відмінності. У попередні два роки в українській політиці відтворювався формат протистояння, який був закладений ще виборами 2004 року. Умовно кажучи - "помаранчеві" сили, що перемогли, проти різноманітних "контрреволюціонерів". Спроби домовитися між собою оберталися постійним загостренням відносин.

Але в 2008 році ми маємо якісно іншу ситуацію. В стані політичного та ідеологічного конфлікту опинилися самі засновники демократичної коаліції і "помаранчевої" влади. Вперше ці суперечності набули не міжособового, а ідеологічного характеру.

У другій половині цього року розбіжності і конфлікти між НУ-НС, БЮТ і ПР проходять на новому рубежі - зіставлення і конкуренція різних політиків, що було менш виражено, приховано під килимом міфів та ідеологем попередніх "помаранчевих" подій.

Один з каталізаторів нинішньої кризи в Україні - це неефективність тієї політичної лінії, яка сьогодні реалізується Президентом Ющенком і його командою.

Я стверджую, що якраз банкрутство і неефективність цієї політичної лінії і стало причиною внутрішнього ідеологічного конфлікту - спочатку в коаліції, а потім і в цілому у політиці. Разом з тим, на моє переконання, революції не буде. Ми входимо в епоху змов, де і вибори, і лідери стають, на жаль, вже технологічним інструментом.

Олександр Вишняк, директор компанії "Юкреніан соціолоджи сервіс":

- Демократична коаліція була мертвою ще весною цього року. Це був справжнісінький труп, що виділяє запах мертвечини. Тільки тоді ніхто не хотів його ховати, тому що ніхто не хотів виступати в ролі могильника.

2 вересня Ющенку і його команді таки вдалося змусити Юлію Володимирівну поховати у Бозі коаліцію давно покійну, яка вже давно не здійснювала ніякого впливу на ситуацію в політичному житті України.

Відродження коаліції у варіанті три плюс Литвин якщо і можливо (вважаю, що це якась десята частка відсотка від сотні), то лише продовжить агонію. А все тому, що ніякої узгодженої роботи не буде.

Я переконаний, що до 2009 року ніяких виборів в Україні не відбудеться. Якщо ж вибори все ж таки відбудуться, то кількість своїх мандатів у ВР БЮТ збільшить на 10-20. Збільшить свою присутність у ВР на декілька багнетів і КПУ, і Блок Литвина.

Єдиний, хто програв би на цих виборах (якщо їм все ж таки призначено відбутися) - це "Наша Україна". Судячи з настрою населення, кількість мандатів НУ в гіпотетичному парламенті зменшиться удвічі - якщо не вдасться розкрутити "проект Яценюка".

Президентові плювати, скільки голосів набере на чергових позачергових виборах "Наша Україна". Для нього головне - зберегти вплив на ситуацію в Україні на найближчих півроку.

Юрій Романенко, директор аналітичного центру «Стратагема»:

- У нинішній ситуації пошук консенсусу небезпечний великими ризиками, оскільки цей парламентський балаган, який призводить до перманентного паралічу державного апарату, все більше і більше занурює Україну в болото так званої "невдалої держави".

Нові політичні альянси в найближчий рік не матимуть для українського суспільства, за великим рахунком, ніякого значення. Актори не зміняться. А від перестановки акторів на політичній сцені сума результатів не зміниться також.

Об'єктивно ситуація гратиме на руку Юлії Тимошенко. У неї сильна харизма. У складній ситуації, з її харизмою, з ніцшеанською волею до влади саме вона об'єктивно виявляється тим гравцем, який буде найбільш адекватний духу нашого часу і найбільш затребуваний.

Але якобінський руйнівний характер і нездатність до творення може зіграти з Юлією Володимирівною злий жарт. Вона не вирішить кардинально проблеми, які зараз накопичилися в суспільстві.

Тимошенко, немов могутній бульдозер, виїде на політичне поле, щоб остаточно розчистити його для нових акторів. Діючи свідомо чи несвідомо, Тимошенко викидатиме з політики менш удачливі фігури - на зразок Ющенка або Януковича. Тому що вони, використовуючи політику "крок вперед - і два назад", загалом, перестають бути повністю адекватними нашому часу.

Олесь Доній, народний депутат України:

- Руками еліти зараз руйнується українська державність. Я не вважаю, що за останні два роки у нас відбулося банкрутство курсу президента на європейську і євроатлантичну інтеграцію України.

Ніякої зміни в цьому напрямку не відбулося. Ні! Насправді виникли проблеми безпосередньо у Віктора Ющенка.

Слід визнати, що не кожен вдалий прем'єр може бути вдалим президентом. Але це не означає, що лінія на європейську і євроатлантичну інтеграцію нашої держави зазнала невдачі. Проблеми виникли на рівні реалізації цього проекту.

Давайте говорити прямо: вагу шапки Мономаха витримати не кожному під силу.

Як не дивно, Україна була набагато ближча до вступу в НАТО за часів Кучми, ніж при перебуванні на посаді президента Віктора Ющенка. Хоча Кучма про це говорив значно менше. Але разом з тим, коли він був главою держави, депутати прийняли Закон про вступ України до НАТО. Коли президентом став Віктор Ющенко, який на словах був більш прозахідним, ніж його попередник, Україна віддалилася від поставлених цілей.

Проблема не в курсі. Він, як показала практика, був прозахідним і раніше. Проблема - в непрофесіоналізмі конкретного політичного діяча.

На жаль, у мене виникають великі сумніви у професійності української політичної еліти в цілому. Зараз її руками руйнується українська державність.

Якщо найближчим часом ситуація не зміниться на краще, то протистояння між різними осколками політичної еліти може поставити під сумнів саме існування української державності.

Якщо компроміс між Ющенком, Тимошенко і Януковичем знайдений не буде, то Україну можуть чекати не дуже веселі перспективи.