Олексій Кучеренко: не зможемо гарантувати належне очищення води

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

Безпідставно оптимістичні прогнози людства про невичерпність природних ресурсів нашої планети виявилися сильно перебільшеними.

Якщо з прогнозами щодо запасів нафти й газу інформація більш-менш зрозуміла (цих енергоносіїв, за оцінкою вчених, цілком вистачить ще на найближчі 50-60 років), то з водою - зовсім кранти. Її, як то кажуть, кіт наплакав.

Директор Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.В.Думанського НАН України, академік Владислав Гончарук переконує, що з усього об'єму води на планеті питної - лише три відсотки. Велика частина її міститься в пакових льодах Арктики й Антарктики. Відповідно, вона недоступна для використання землянами. Поки не доступна.

Прісна вода, доступна людству, становить лише шість сотих відсотка, або 0,8 мільйона кубокілометрів. І з цього об'єму майже половина води належить Росії. На долю України залишаються сущі краплі.

Водопостачання громадян нашої держави питною водою посідає одне з останніх місць в Європі. Хоча ми, начебто, і не в пустелі живемо.

Поки що... Як тут не пригадати "реве та стогне Дніпр широкий". Але реве та стогне він від болю й сорому. Славутичу боляче тому, що в нього щорічно скидаються мільйони кубічних метрів нечистот.

Дніпру соромно, що землю поблизу його стародавніх берегів топчуть "славних прадідів великих правнуки погані". Ці правнуки, тобто ми з вами, цілодобово, фігурально виражаючись, плюють у колодязь, з якого їм самим же доводиться пити.

Крім того, питну воду українці використовують нераціонально. Сьогодні середня норма добового споживання цілющої вологи у містах становить 320 літрів.

Вчені НАН України стверджують: організму людини щодня необхідно 2,5-3,0 літра питної води. А це означає, що 317 літрів дорогоцінної вологи щодня виливається практично в унітаз.

Якість води, що поступає в квартири пересічних українців, викликає шок. Чого тільки в ній немає: шкідливі мікроорганізми, солі важких металів, окисли та хлор... Звідси - стан здоров'я українців. Про тривалість життя людей і говорити страшно - наші чоловіки та жінки, на жаль, зовсім не довгожителі...

Це розуміють не лише медики та екологи, які намагаються нормалізувати ситуацію з постачанням питної води в житла городян і селян. Про те, що якість питної води в Україні не витримує жодної критики, з усіх трибун заявляють і керівники нашого Міністерства з питань житлово-комунального господарства. До їхньої думки прислухаються в Кабміні. Навіть обіцяють допомогти нормалізувати ситуацію. І - не червоніючи - відмовляються виділити кошти для реалізації державної програми "Питна вода" на 2006-2020 роки.

Щоб вона запрацювала в нинішньому році, міністр із питань ЖКГ України Олексій Кучеренко попросив у 2007 році у Кабміну 386 млн грн. Прохання міністра залишилося, пробачите за каламбур, голосом волаючого в пустелі. На жаль, для реалізації програми Кабінет Міністрів не виділив жодної копійчини!

У проект бюджету на 2009 рік уряд заклав 50 млн грн., необхідних для того, аби глиба проблем з очищенням питної води хоч би зрушилася з місця. Але проект бюджету - це ще не бюджет. Отже, все може бути. Або не бути.

І це саме той випадок, коли "...без воды и ни туды, и ни сюды".

- Олексію Юрійовичу, які проблеми із забезпеченням громадян України питною водою Ви могли б назвати найбільш актуальними?

- Хочу повідомити читачів ІМК, що Україна на тлі європейських держав має досить низький рівень забезпечення населення питною водою - лише одна тисяча кубометрів води на рік на людину. Це вдвічі менше, ніж відповідні показники в Германії та Франції, і втричі менше, ніж у Росії. Підземні джерела становлять у нас лише 30 відсотків від загального обсягу питного водопостачання. 70 відсотків - це поверхневі води.

Якість питної води, яку ми отримуємо з поверхневих джерел, постійно погіршується. Дуже недосконалим був і залишається контроль оптимального водоспоживання. Часом такий контроль взагалі відсутній.

І як результат - не одиничні випадки використання підземних джерел водопостачання у промислових цілях і широке використання поверхневих вод для потреб населення.

Критичною залишається ситуація з постачанням питною водою жителів сільських районів і організація контролю за якістю питної води. Сьогодні в Україні лише 22 відсотки сільських населених пунктів мають централізоване водопостачання.

Жителі значної частини сільських населених пунктів, зокрема 1200 в Автономній Республіці Крим, п'ють привезену питну воду. У 98 населених пунктах питна вода подається за графіком. У 260 населених пунктах вода, яку щодня п'ють наші співгромадяни, не відповідає вимогам стандартів. Ці населені пункти розташовані в Донецькій, Запорізькій, Луганській, Одеській і Херсонській областях.

Незадовільною залишається ситуація з очищенням стічних вод. А це в результаті негативно відображається на якості джерел водопостачання.

- Таким чином, особливої актуальності набуває проблема очищення питної води та доведення її до стандартів якості. А наскільки раціонально використовують її наші співгромадяни?

- Принцип використання воістину дорогоцінної вологи нашими співвітчизниками зводиться до приказки: "Що маємо - не зберігаємо, втративши - плачемо". Вода в Україні використовується марнотратно. Особливо - в побутових цілях.

Наприклад, добова норма споживання питної води по Києву становить 350 кубічних метрів. Тоді як у більшості європейських столиць цей показник - у кілька разів нижче.

- Це означає, без реформ у житлово-комунальній сфері нам не обійтися?

- Реформування ЖКГ і, зокрема, сфери водопостачання й водовідведення, передбачає реалізацію державної політики стимулювання енерго-ресурсозбереження шляхом зниження цих втрат у мережах. Головне тут - запровадити стовідсотковий облік споживання всіх ресурсів, у тому числі й води. Ми маємо якнайширше пропагувати дбайливе споживання ресурсів співгромадянами і стимулювати енерго-ресурсозбереження через відповідну жорстку прагматичну деполітизовану тарифну політику.

Але навіть у тому разі, якщо ми скоротимо споживання води до рівня розвинених європейських держав, то поки, на превеликий жаль, не зможемо гарантувати суспільству її належне очищення. Це вимагає величезних фінансових ресурсів.

Поганий технічний стан мереж водопостачання вимагає не мільйонних, а мільярдних інвестицій для їх якісного оновлення. Поки джерело цих інвестицій до кінця не зрозуміле.

Але головне - не в цьому. Сьогодні навіть для економічно багатих держав дуже складно та обтяжливо фінансувати заходи з очищення води в обсягах, які в десятки разів перевищують потребу людини в питній воді.

Для нормального життя людині необхідно максимум 5, ну нехай 7, літрів питної води на добу. А за нинішніми вітчизняними нормативами ми витрачаємо - у середньому - 310 літрів на людину на добу. Європейські норми - утричі нижчі.

Цей дисбаланс, від якого поки нікуди не подінешся, диктуватиме нам необхідність ухвалення дуже рішучих принципових рішень, завдяки яким населення почне використовувати питну воду раціональніше.

Ми маємо перейти до моделі водоспоживання, яка дасть можливість забезпечити населення високоякісною питною водою в об'ємах, які є необхідними для фізіологічних потреб людини.

- А це можливо?

- Цілком. Для цього необхідно проводити доочистку води, яка подається централізованими системами водопостачання, або води з підземних джерел безпосередньо на місці їх споживання. Насамперед цією водою повинні бути забезпечені дитячі садки, школи, інтернати, лікарні.

У цьому контексті, міністерство ЖКГ вважає своїм пріоритетом розробку інституційної моделі діяльності у сфері водопостачання та водовідведення.

- А як ця модель працюватиме на практиці?

- По-перше, ми маємо забезпечити загальноукраїнський контроль якості води. І особливо - у сільській місцевості.

По-друге, це забезпечення контролю системи очищення стоків. Ми впевнені, що саме тут набагато дешевше забезпечити контроль, ніж потім втрачати величезні кошти для того, щоб очистити те, що потрапляє разом зі стічними водами в річки та озера.

По-третє, найближчим часом ми просто зобов'язані навести порядок на ринку реалізації питної води.

По-четверте, необхідно запровадити систему державного регулювання на ринку водопостачання й водовідведення. Міністерство ЖКГ має (через видачу ліцензій) ефективніше впливати на ці процеси.

І головне, що припускає модель, - це істотне скорочення об'ємів споживання питної води та приведення їх до необхідного для нормального життя рівня, а також скорочення втрат води під час транспортування до споживача.

Саме тому уряд поставив перед собою мету: за найближчих півтора роки на сто відсотків забезпечити лічильниками всіх споживачів питної води в Україні. Це арифметика для третього або четвертого класу: доки за допомогою лічильників ми не навчимося визначати, що і в яких обсягах ми споживаємо, доти говорити про енерго- та ресурсозберігання просто немає сенсу.

Фінансування цих і ряду інших напрямів передбачено Загальнонаціональною програмою "Питна вода" на 2006-2020 рр. Але я повинен підкреслити, що в поточному році на її фінансування гроші урядом не виділялися взагалі, а проектом державного бюджету на 2009 рік її фінансування передбачене в обсязі, який стаовить небагато чим більше десяти відсотків від закладеного у програмі на цей рік.

Такий підхід до вирішення складної проблеми, якою було й залишається забезпечення населення якісною питною водою, на думку Міністерства ЖКГ є неприйнятним. Сподіваюся, що за допомогою населення нам вдасться виправити цю ситуацію. Адже відступати далі нікуди.