Ніна Карпачова: справедливість можлива!

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

Безпрецедентний випадок в історії української Феміди: Апеляційний суд Миколаївської області виніс виправдувальний вирок за всіма пунктами звинувачення відомому своїми викривальними статтями кримському журналістові Володимиру Лутьєву.

Головного редактора газети "Євпаторійський тиждень" у Криму знають всі. Автор численних гострих публікацій про деяких корумпованих депутатів, а також нечистих на руку співробітників міліції, прокуратури і суду вперше був затриманий УБОЗом Криму ще 11 листопада 2002 року.

Журналіст потрапив за грати - це треба процитувати сухим рядком міліційного протоколу - "за підозрою в підготовці замовленого замаху на життя одного з тодішніх депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим". Не багато - не мало.

Інваліда другої групи Володимира Лутьєва спочатку кинули в одну з найгірших камер Сімферопольського ізолятора тимчасового утримання МВС України. Тут люди в міліцейських погонах і товариші по камері "учили" журналіста уму розуму. Лутьєв пройшов крізь пекло жорстоких моральних і фізичних тортур. Але журналіста ні міліції, ні карним злочинцям зламати не вдалося - такий у нього виявився непохитний характер.

А потім сталося диво. Дізнавшись про поневіряння Лутьєва, за нього вступилися порядні люди: розслідування справи кримського журналіста, який кинув виклик мафії і "її кришуючим" узяла на особливий контроль Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова.

Співрозмовниця ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг") чесно признається: одній здолати дев'ятий вал кримської корупції їй було б непросто. Щоб висмикнути незговірливого главреда "Євпаторійського тижня " з Севастопольського СІЗО і направити його справу до Апеляційного суду Миколаївської області, їй довелося підключити Спілку журналістів України.

Допомогло. За вироком суду від 17 вересня 2008 року, Володимир Лутьєв був виправданий за всіма статтями абсурдного звинувачення. Він - на волі.

- Ніно Іванівно, з перемогою Вас і Вашого підопічного! Як він зараз?

- Вирвавшись з не по-жіночому міцних обіймів української Феміди, Володимир буквально наступного дня відвідав мій офіс у Києві. Він подякував мені і моїм колегам за постійну, багаторічну підтримку в боротьбі з мафією.

А ще за те, що йому, інвалідові, пощастило вирватись із СІЗО без туберкульозу або ще якої-небудь не менш екзотичної хвороби, з якими на волю виходить більшість українських підслідних і ув'язнених.

Журналіст приніс на цю зустріч не тільки квіти, але й оригінал судового вироку, в якому, зокрема, констатується: "Не безпідставними є твердження підсудного про те, що значна частина первинних оперативно-розшукових і слідчих дій була здійснена за участю співробітників УБОЗ, які на момент розслідування даної справи самі були звинуваченими по кримінальних справах, де потерпілим є Лутьєв В.Г.

Це просліджується з відповідних документів, наявних у матеріалах кримінальної справи. Дана обставина свідчить про зацікавленість цих осіб у притяганні Лутьєва В.Г. до кримінальної відповідальності з метою помсти". Ось так, не більше й не менше.

Якщо перекласти це нормальною людською мовою, то страшно стає: як Володі при такому "міліційно-прокурорському пасьянсі" взагалі пощастило вийти на свободу живим... Адже "пресували" журналіста жорстоко.

Вже після того, як на весь світ прогриміла справа Георгія Гонгадзе, на Лутьєві представники наших силових структур намагалися відпрацювати новий підступний метод протидії свободі слова - не вбиваючи, знищити журналіста довічним ув'язненням за сфабрикованим звинуваченням у скоєнні тяжкого злочину. Злочину, якого він, - як з'ясувалося у результаті - взагалі не здійснював!

Тому я вважаю, що цей виправдувальний вирок є унікальним для України, громадяни якої страждають від правового свавілля. До честі Миколаївського апеляційного суду, куди гучну справу за нашим наполяганням і після мого виступу у ВРУ в березні 2007 року направили для нового розгляду (за межі Автономної Республіки Крим), в Україні був створений прецедент. Цього разу перемогла справедливість, що базується на принципі верховенства права.

- Як омбудсмен, чи не дуже Ви перебільшуєте з приводу тотального правового свавілля?

- Говорю про це, спираючись на реальні факти. Ви знаєте, що до сьогодні залишаються не розкритими справи по вбивству відомого одеського журналіста Бориса Дерев'янка, не доведена до логічної точки справа по вбивству журналіста Ігоря Александрова, так і не названі реальні замовники вбивства Георгія Гонгадзе. Помінялося декілька генеральних прокурорів України, а фактично до цих пір суспільство так і не знає, кому було вигідне вбивство Георгія.

Не вистачає мужності, професіоналізму і незалежності слідчим і прокурорам, щоб, врешті-решт, назвати справжніх замовників цього вбивства.

Цей скорботний мартиролог, на жаль, можна продовжувати.

Тут потрібно сказати про роль прокуратури. Варто було мені на повний голос заявити про застосування тортур під час проведення слідства щодо пересічних наших співвітчизників, як тут же на мою адресу прозвучала нищівна критика генерального прокурора.

Він навіть опублікував широку статтю в газеті "Голос України", де стверджується, що в Україні відсутні масові і систематичні тортури затриманих за підозрою в скоєнні того чи іншого злочину і що я, як Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, разом із правозахисниками, м'яко кажучи, перебільшую.

Хоча факти свідчать про інше.

До речі, на розгляд Європейського суду з прав людини винесено 17 справ по Україні - якраз щодо використання тортур під час проведення судового розслідування в наших СІЗО.

Одна з цих справ - справа громадянина Яковенка проти України - найбільш показова. Ця людина сиділа в Севастопольському ізоляторі, підхопила там туберкульоз і СНІД. Яковенко помер. І причиною тому - нестерпні умови утримання.

І говорити про те, що сьогодні в Україні щодо підслідних не застосовуються масове побиття і тортури в СІЗО, - це, як мінімум, просто лукавство. В той же час, проти правоохоронців у більшості випадків за статтею 127 (про застосування тортур) кримінальних справ не порушується .

За статистикою Верховного Суду, близько 11 тисяч громадян нашої країни, на жаль, випробовують на собі незаконні вироки за кримінальними справами. І уявіть собі, яка мала дещиця з цих 11 тисяч людей все-таки мають шанс на виправдувальний вирок.

- Тобто виправдувальний вирок у справі кримського журналіста Володимира Лутьєва - це виключення з правил?

- Це прецедент. І сподіваюся, що таких прецедентів судова система України, з погляду великої демократії і з погляду принципу верховенства права, повинна давати якомога більше.

- Журналістам у нашій країні живеться дуже непросто. Спробуй тільки зачепи інтереси того чи іншого клану - тобі одразу ж намагаються показати "місце". Працівникам ЗМІ можна розраховувати на те, що "світло в кінці тунелю" з'явиться?

- Останнє моє звернення в Генеральну прокуратуру пов'язане зі справою донецького журналіста Ігоря Ткаченка, який на стадіоні "Олімпійський", виконуючи свої професійні обов'язки, був жорстоко побитий. Ця людина - інвалід. Але, на жалю, кримінальна справа за фактом його побиття так і не порушена за статтею 171 КК України (перешкоджання професійній діяльності журналіста). Фактично сьогодні ця стаття в нашій державі не працює. У випадку з журналістом Ігорем Ткаченком все було зведено до побутових обставин і до особистої неприязні сторін - учасників конфлікту.

- А як навести порядок у системі МВС і системі прокуратури? І чи можна розраховувати, що це реально?

- У будь-якій системі - будь то система правоохоронна, судова або політична - є порядні професіонали і є люди, які ніколи не повинні були переступати поріг цих систем. Такі люди повинні нести відповідальність за свої протизаконні вчинки.

Можу сказати, що боротьба з нечесними правоохоронцями сьогодні є одним з пріоритетних напрямів у діяльності офісу омбудсмена в Україні.

Важливо, що позбавляти органи МВС і прокуратури від тих, хто заплямував честь мундира, нам допомагають їхні ж колеги. У судах, МВС, прокуратурі не повинно залишатися місця для порушників Закону.

На щастя, такі люди тут не домінують. Переважно тут працюють порядні люди. Наше завдання, щоб такі людей у правоохоронній системі було якомога більше.

Щоб ми виконали це завдання, офісу омбудсмена України необхідна підтримка пересічних громадян. Тільки так нам вдасться подолати правовий хаос і свавілля в Україні. Тому що поодинці - й історія Владимира Лутьєва яскраве тому підтвердження - впоратися з правовим беззаконням практично неможливо. Цей спрут ми ніколи не зможемо розірвати до тих пір, поки не об'єднаємо наші зусилля.

- Ніно Іванівно, судячи з усього, нам (вкотре!) не вдасться уникнути участі в позачергових виборах у Верховну Раду. Не виключаю, що знову ми почуємо гасло: "Справедливість є. За неї варто боротися!" А як Ви розумієте, що таке "справедливість" і чи можливо її домогтися  в нашому суспільстві?

- У 2002 році у Верховній Раді вперше в історії нашої держави відбулися парламентські слухання щодо свободи слова. Саме тоді заарештували журналіста Володимира Лутьєва. Виступаючи з трибуни найвищого законодавчого органу нашої держави, я сказала тоді: "Справедливість можлива. Але за неї треба боротися!"

Через декілька років саме цю мою фразу повторив тепер уже дуже відомий в Україні політик.

Я вважаю: справедливість - це надія української демократії. Це наша мрія. Це надія всіх порядних людей, яких ніщо і ніхто не переконає, що справедливості не існує. Але вона ніколи не буде дарована нам з вами. Ми повинні завоювати її в боротьбі. І тоді вона відродиться - як легендарний птах Фенікс із попелу.