Рой Медведєв: у нас – спільна історія

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

Російського академіка Роя Олександровича Медведєва називають "сучасними Державіним". За плечима цього видатного вченого - десятиліття вивчення історії Росії та СРСР.

Медведєв - незаперечний авторитет у своїй вітчизні, його думку беруть до уваги всі сучасні вчені, які трудяться на пострадянському просторі.

Останнім часом Рой Медведєв - не виїзний. Ні, аж ніяк, ніхто його за руки в Москві не тримає: будь ласка, їдьте куди душа забажає. Просто у Медведєва вже здоров'я не те - роки беруть своє. Але у вересні цього року Рой Олександрович вирішив обов'язково приїхати до Києва на міжнародну науково-практичну конференцію "Україна та Росія: оцінки сторінок спільної історії". Незважаючи на погане самопочуття, приїхав до Києва - уперше в житті. Дуже вже захотілося подискутувати з українськими колегами з цілого ряду питань, які з кожним днем набувають все більшої й більшої гостроти.

Під час перерви в конференції Рой Медведєв приділив декілька хвилин свого часу ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг").

- Рою Олександровичу, останнім часом історична наука і в Росії, і в Україні переживає ренесанс. Чим би Ви це пояснили?

- Як історикові мені дуже приємно: ця наука стала важливою для всіх країн, що виникли на пострадянському просторі. У багатьох випадках історія стала найголовнішою ознакою того, відбулася чи не відбулася та або інша держава.

Сьогодні проблему історії з величезною активністю обговорюють у Киргизії, в Узбекистані й Таджикистані.

Іде бурхлива полеміка в Таджикистані, хто такі таджики, яке вони місце займають у Середній Азії.

Історія займає величезне місце в громадських дискусіях у Казахстані. Наприклад, президент Казахстану особисто написав вісім книг з історії казахів. Він вивчав історичне коріння цієї нації, намагався розібратися в історії становлення Казахстану як держави СНД.

Президент Узбекистану Іслам Карімов написав чотири книги з історії Узбекистану. Всі вони - нове прочитання історії цієї стародавньої держави. До речі, зазначу: за загальної згоди узбецького народу там поміняли пам'ятники вождям Великої жовтневої соціалістичної революції. Але це, скажу прямо, не викликало такого бурхливого протесту, як у Києві.

На головній площі Ташкента демонтували пам'ятник Карлу Марксу і поставили пам'ятник Тамерлану. І таких протестів, які виникали в Україні, коли встановлювали пам'ятники історичним фігурам вашої держави, в Узбекистані не було. Узбецьке суспільство погодилося з тим, що зміни в цьому плані - неминучі.

У тому ж Казахстані встановили багато нових пам'ятників, не скидаючи з п'єдесталів старих. Там поставили два пам'ятники жертвам Голодомору і жертвам політичних репресій. Їх встановили в новій казахській столиці та в передмісті Алма-Ати.

У відкритті пам'ятників брав особисту участь президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв. У той самий час у цій республіці не чіпали пам'ятників, які були встановлені в роки СРСР. Не піднялася рука у керівників нинішнього Казахстану на пам'ятник героям Великої Вітчизняної війни.

- Схід - справа тонка. Як то кажуть, у них своє весілля, у нас - своє. Що Вас як ученого найбільш бентежить в історії відносин між російським і українським народами?

- Свого часу Президент України Леонід Кучма написав дві книги, присвячені історії вашої держави. Одну з них - "Україна - не Росія" - я читав і перечитую з великим інтересом. Я оцінюю цю працю досить високо - книга ця хоч і полемічна, але вельми цікава, змістовна. Тут є глибина, є пошук дійсних причин того, що відбувається в історії відносин між нашими братськими державами.

У ній безліч сторінок, про які можна й треба полемізувати. Так, про багато що можна сперечатися. Але я як історик підкреслю: цей твір містить багато цікавих і, головне, правдивих історичних матеріалів.

Водночас я хочу сказати таке: для мене як для вченого представляється абсолютно безглуздим полемізувати з тими українськими істориками й політиками, хто свідомо фальсифікує історію наших міждержавних відносин, хто перекручує їх дійсний контекст.

- Невже це так впадає в очі?

- Звичайно, це досить помітно. Мені як ученому помітно: багато речей свідомо фальсифікуються! Це провокація, на яку шляхом дискусії деяким моїм українським колегам відповідати абсолютно безглуздо.

- Давайте будемо справедливі - і російські історики часом не без гріха...

- Ви маєте рацію. На жаль, фальсифікується, зокрема, і історія Росії. Обов'язково завжди знаходиться який-небудь Резун, який абсолютно свідомо перекручує історію моєї рідної Вітчизни. І нічого з ним ніхто зробити не може!

І в Україні знаходяться такі ж Резуни. Я системно читаю українську пресу, уважно вивчаю ваші підручники з історії. Із сумом можу констатувати: і в публікаціях журналістів, і в книгах з історії минулого тисячоліття багато історичних подій свідомо фальсифікуються. Сперечатися з авторами цих фальшивок не хочу і не буду. Бог їм суддя.

Дуже багато фальсифікацій з'являється в українських ЗМІ, працях ваших учених, які намагаються висвітлити питання Голодомору. Низка авторів свідомо спотворює історію Великої Вітчизняної війни. Для мене це цілковито очевидно. Але я не знаю, як з цим боротися.

- Де найбільше "нестиковок"?

- Нині багатьох громадян України та Росії цікавить правда про юридичні й політичні оцінки голоду в СРСР періоду 1932-1933 років.

Досі не розставлені всі крапки над "і" у тривалій суперечці, які дійсні причини та наслідки політики перегляду підсумків Другої світової війни в Європі. У багатьох російських і українських учених і викладачів вишів і шкіл - каша в голові.

У контексті переоцінювання історичних реалій нинішніми керівниками України та Росії вчені й учителі до ладу не можуть зрозуміти, чому останнім часом виникає так багато "білих плям" у питаннях викладання історії в школах і вишах.

Оскільки я працюю в Москві, мені важко знати всі нюанси цих досить заплутаних тим, якщо ми говоримо конкретно про Україну. Тому я і прагну приїжджати до Києва, аби послухати думку своїх українських колег щодо цих животрепетних тем.

Поставити крапку в цій полеміці між російськими та українськими вченими не можливо. Щоб туман розвіявся остаточно, необхідний конструктивний діалог.

Я абсолютно впевнений: лише всередині українського суспільства, тільки всередині вашої громади істориків можна знайти відповіді на ці питання.

Повторюся: не думайте, будь ласка, що і в нас, в Росії, все йде чудово. І в мене на батьківщині відбуваються дуже жорсткі, дуже гострі суперечки із проблем і радянської, і імперській історії, і тієї історії, якій лише 15 років, - історії нової Росії. Із цього приводу теж є різні точки зору в нашому академічному середовищі.

Але, на щастя, в РАН немає такої напруги, яку я побачив під час мого нинішнього перебування в Києві. Приїхавши взяти участь у міжнародній науково-практичній конференції "Україна та Росія: оцінки сторінок спільної історії", я буквально шкірою відчув цю напругу.

- Що Ви маєте на увазі?

- У нас подібного роду заходи проходять спокійніше, але суперечки навколо тих чи інших історичних питань також бувають досить жорсткі. Однозначний погляд на історію Російської імперії досі не склався. Героями Російської імперії називають різних людей. І багато вчених і політиків із цим не погоджуються.

Сьогодні на каналах російського телебачення проходить телевізійна гра, яка в Україні вже завершилася. Навесні цього року громадяни вашої країни благополучно визначилися, кого вони вважають за великих українців. У нас же довелося скасувати перший тур телевізійної гри "Ім'я Росія" взагалі!

Сталося це тому, що на перше місце в номінації "Ім'я Росія" вийшли Сталін, Ленін і російський цар Микола Другий. Ось так, не більше і не менше... Гру скасували і... оголосили наново.

- А які питання найбільш дискусійні?

- Не є таємницею, що сьогодні історія Радянського Союзу зазнає дуже великого переоцінювання. У тому числі і соціальні репресії. Це теж питання з розряду дискусійних. Частина учасників полеміки твердо переконана: ніяких репресій не було взагалі. Хтось упевнений, що вони були справедливими. У деяких учених є бажання перебільшити масштаби репресій, довівши кількість загиблих за Сталіна до 50-60 млн осіб, хоча це просто нереально - "провисає" демографія.

Сьогодні існує думка: нехай російські вчені вивчають історію Росії, а вчені вашої країни - історію України. Але давайте не забувати: 300 років ми прожили разом, в одній державі. Таким чином, у нас є спільна історія, нас об'єднують спільні події. Це означає, ми маємо працювати разом, ми повинні працювати спільно.