Олександр Міхо: наукові експерименти в Антарктиді дуже важливі для країни

Автор: Наталія ЯрцеваФото: ІнтерМедіа консалтинг

2007-2008 рр. оголошено світовою спільнотою Міжнародним полярним роком. Україна - активний учасник антарктичної програми. Державні інтереси нашої країни на льодовому материку пов'язані насамперед із проблемами екології та раціонального використання природних ресурсів. До дня знань Національний антарктичний науковий центр МОН України презентував освітню програму "Terra Antarctica - материк нових знань", за допомогою якої всі охочі зможуть дізнатися про Антарктиду більше. Під час презентації своїми північними таємницями з ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг") поділився полярник зі стажем Олександр Міхо.

- Олександре, Ви були в кількох полярних експедиціях. Що найбільше вражає в Антарктиді?

- Перше враження від Антарктики я отримав ще 20 років тому, коли вперше приїхав туди в радянську антарктичну експедицію. Тоді ми сиділи у валянках і працювали на простому телеграфному ключі, а зараз дійшли до космічних технологій. Найбільше мене вразили заходи сонця. А ще, що ввечері, коли повертаєшся з їдальні, не нападають білі ведмеді. (Сміється).

- Але хоч зблизька ведмедів-то бачили?

- Не просто бачив - я 5 років із ними жив пліч-о-пліч. Вони до людей намагаються не наближатися. І ти так само - поважай їх і не підходь близько. Інакше можуть бути проблеми.

А недавно я здійснив свою мрію - книгу написав, спостерігаючи за полярним життям. Ця книга для дітей. Хоча вона дуже корисна і дорослим теж. Хотілося якомога більше розповісти про природу, птахів, тварин.

Адже у мене в житті вийшло все так, як Амундсен колись говорив: "Спочатку ти цікавишся льодом, а потім він у тебе проникає".

- Як це?

- Антарктика настільки входить в життя людини, що це можна порівняти з наркотичною залежністю. Кожен полярник вам скаже: побувавши один раз на зимівлі, або ніколи більше туди не повернешся, або тебе все життя туди тягнутиме.

Я вперше до Арктики приїхав, коли мені був 21 рік, поїхав у 26 - до мореходки вступив. Працював у Мурманську на кораблях. Потім запросили в Радянську антарктичну експедицію. Знаєте, так вийшло, що рік мого народження збігається із першою радянською експедицією. Дуже зручно рахувати: 31-а експедиція, отже, мені 31 рік, у 44-ій був, у 47-ій. Зараз я земним життям тут живу, у мене бізнес, але якщо буде можливість поїхати - все кину. Не можу інакше.

- Що ж там такого дивовижного, такого, що зве та притягає, як магніт?

- По-перше, сама природа, запахи, небо, лід. Ну і друзі - без цього нікуди. Там мало людей, і подобається тобі людина чи ні, з нею треба уживатися - вчишся обходити гострі кути. У земному житті потім важко - звикаєш поступатися, а тобі на голову сідають.

- Скільки зазвичай триває зимівля?

- Українська зимівля зазвичай рік. Радянські експедиції, в яких я бував, - і по 14, і по 15 місяців. Ми раніше йшли з Ленінграда на судні. До повернення в порт іноді минало близько двох років.

- Який вигляд має українська полярна станція «Академік Вернадський»?

- Гарний має вигляд. (Сміється). Станція - це кілька будиночків, один із них житловий, в якому можна поїсти, помитися. Нашу станцію полярники дуже люблять, порядок підтримуємо - там все виблискує, сяє, ані порошинки на підлозі. Хлопці в кожній експедиції роблять щось нове та хороше, всі роблять свій внесок у впорядкування та поліпшення життя на станції.

- Температура повітря там яка?

- Усередині тепло - градусів 20, коли сильний вітер - трохи менше. Але все одно комфортно - у капцях ходимо. Мінімальна ж температура повітря, зареєстрована на станції «Академік Вернадський», - мінус 47, а взагалі в Антарктиді на станції «Схід» - мінус 89, 4.

- Яка у полярників зарплата?

- Зарплату нашу отримують дружини, в Арктиці гроші не потрібні. Отже ми тільки звіти отримуємо, скільки нам перерахували. Це приблизно тисяча доларів на місяць.

- А жінки зимують?

- У нас була третя експедиція, в якій працювали три жінки. Але цей досвід виявився неприйнятним, зараз жінок на зимівлю не беруть. На інших станціях, постійних, наприклад Чилійській і Аргентинській, живуть сім'ї. Там навіть дитячі садочки є.
Річ у тому, що на чилійських і аргентинських картах спеціально виділений сектор від полюса і він захоплює весь антарктичний півострів. Вони вважають, що це їхня територія. Якщо дитина народилася на станції, хто у нього Батьківщину забере? Ніхто.

- Але ж на таку ситуацію якось треба реагувати, врешті-решт...

- Світова антарктична спільнота з цим не погоджується. Проте, чилійські й аргентинські судна регулярно ходять поблизу антарктичного півострова, оголошуючи: «Ми таке-то і таке-то судно, якщо у вас виникають проблеми, звертайтеся. Ми працюємо на такій-то частоті». І патрулюють територію. Заходять нав'язливо в гості.

- Як це «нав'язливо заходять у гості»?

- Скажімо, ми зайняті якоюсь роботою і запрошуємо їх прийти через кілька годин. Ні, вони поводяться як господарі та приїжджають коли хочуть.

- Чи важлива ваша робота для країни?

- Дуже важлива. Кожен інститут хоче свого наукового співробітника туди послати, щоб провести дослідження. Наприклад, сейсмологи. Якщо ти перебуваєш недалеко від епіцентра землетрусу, то на приладах нічого не побачиш - зашкалює. Це якраз той випадок, коли краще видно здалеку. Наші вчені прекрасні розробки привезли з попередження землетрусів.
Для геофізики дуже важливі полярні дослідження, для метеорології, біології - непочатий край роботи. На нашій 7-ій зимівлі працювали два поляки. Так вони буквально через місяць після початку експедиції знайшли кілька видів черв'яків-паразитів, які раніше не були описані.

Геологія - те ж саме. Адже там дуже багато корисних копалини, навіть пісок, який передує золоту, знаходили. Просто промисловими розробками ніхто не займається - не можна. А якщо буде раптом колись переділ Антарктиди, то тоді, можливо, цей шматочок антарктичного пирога і Україні дістанеться. І буде корисний для країни.