Політика виходу з глухого кута

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

Хто би сумнівався? Не сумніваються в цьому і представники українського політичного істеблішменту, які (напередодні відкриття третьої сесії ВРУ VI скликання) уже починають розігрівати мотори своїх "бомбардувальників" і "винищувачів", які дещо застоялися за час літніх вакацій.

Пілоти та штурмани двох протиборчих політичних таборів знову готові до запаморочливих піке, мертвих петель і лобових зіткнень.

У Києві знову штормить. Поки це помітно лише найбільш "просунутим" політтехнологам і політологам. У передчутті багатоходової політичної забави під назвою "пленарні засідання", вони розминають свої стегна, готуються до осінньої парламентської путини.

"Пастухи" і "пастушки" народних обранців гострозоро вдивляються в горизонт: хто з асів української політики підлетить до куполу парламенту швидше за конкурентів, хто з них першим натисне на гашетку кулемета, хто швидше "відбомбиться" на голови опонентів?

Політологи та політтехнологи уважно стежать за публічними виступами авангарду партій і блоків: треба вміти читати поміж рядків, щоб зрозуміти, хто й кому збирається насолити з того чи іншого приводу.

А те, що браку спецій на вітчизняній політичній кухні не буде, можна навіть і не сумніватися: аж надто близько ми стоїмо до дати чергових президентських виборів, дуже вже високі ставки в цьому виснажливому марафоні.

Головне питання, на яке намагаються дати відповідь політологи, лежить на поверхні: так є чи немає в Україні політичної кризи? Якщо є, то в чому вона виражається? А якщо її немає, то і говорити нема про що...

У попередній публікації на цю тему ("Нічого на дзеркало нарікати...") деякі українські аналітики вже висловилася на цю тему. Думки розділилися в пропорції 50 на 50. Але картина була би неповною без думок, які здалися ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг") також досить пізнавальними та цікавими.

Лілія Гонюкова, докторант Національної академії державного управління при Президентові України:

- Будь-яка політична криза має свої ознаки. Як правило, під кризою розуміють зміну структурних елементів політичної системи. Тобто, коли не працює уряд, коли не працює парламент, коли вводиться пряме президентське правління. Ці ознаки кризи ми мали в 2006-2007 роках.

Якщо виходити з самого визначення кризи, то ми сьогодні не маємо в Україні політичної кризи. Ми маємо кризову ситуацію, яка виражається в постійних змінах, в постійній динаміці. І політики, і вчені мають відповідальніше ставитися до підбирання визначень: є сьогодні в нашій державі політична криза чи немає. Не треба постійно лякати суспільство кризою. Давайте не будемо забувати, що криза - це дійсно щось екстраординарне. Дуже часто представники ЗМІ підхоплюють хльосткі вирази політиків і вчених, тиражують їх у суспільстві, часом не замислюючись, як ці вирази впливають на свідомість людей. Вважаю, що в цьому плані всім слід бути зваженішими та обережнішими. Щоб просто не лякати людей непродуманими заявами.

Віктор Рибаченко, віце-президент Асоціації політичних психологів України:

- На моє глибоке переконання, сьогодні всі ми переживаємо суспільну кризу. Мова йде про кризу суспільної свідомості. Плюс до цього Україна переживає кризу суспільної моралі. Вінчає цю конструкцію ще одна  криза - такий стан держави, коли суспільство взагалі перестало реагувати на що-небудь, що відбувається в політиці. Яке б "беззаконня" не влаштовували політики - суспільство за цим мовчки спостерігає.

От чому я наважуюся стверджувати: в Україні - суспільна криза. Тому що криза - це переривання розвитку. Це загальмованість. В Україні немає стабільного розвитку, у нас є точка гальмування.

Політична криза "проростає" із політико-психологічного стану суспільства. Сьогодні українське суспільство, перш за все, розколоте на ментальному рівні. Події літа 2008 року показали: все, що ми святкуємо, розколює наше суспільство. Пригадаєте, чим запам'яталося святкування 1020-річчя Церкви? Що наше суспільство єдине? В жодному разі. Що українські політики єдині? На жаль, це далеко не так.

З цього все якраз і починається. Коли півкраїни голосує за одну політичну силу, півкраїни - за іншу, а третя сила не сформована, ніякого завтрашнього лідерського ешелону ми не бачимо - тоді, скажіть, що це? На превеликий жаль, я не бачу в українському соціумі нових осіб, які могли б узяти на себе роль "політичного локомотива" і стимулювати зміну еліти. Зміну еліти хтось має запропонувати.

Умовно кажучи, в період Кучми наша країна не була розколена на два протиборчі табори, як зараз. За часів Кучми відбувалося це тому, що наше суспільство перебувало на "досвідомому" рівні.

Але давайте замислимося: після того, що відбулося в період помаранчевої революції, чи потрібен нам Кучма-2, щоб заспокоїти суспільство?

Я переконаний, що сьогодні нам потрібен принципово інший лідер, який міг би запропонувати українцям не цінності Заходу або Сходу - на вибір, а цінності України.

І для цього обов'язковою умовою має залишатися харизма лідера. Саме над нею надбудовуються всі похідні: програми, політичні позиції, ідеї тощо.

Тому, коли ми говоримо сьогодні про політичну кризу, я бачу певний глухий кут, з якого реального виходу поки немає.

Олександр Дергачов, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України:

- Якби у нас був етап нормального розвитку, а потім, несподівано, сталося щось екстраординарне, то тоді можна було би говорити, що виникла криза.

Недосконалий політичний плюралізм, неорганізованість влади, неефективність правової системи і так далі, і тому подібне - все це обкреслює ті умови, в яких діють не дуже розвинені політичні гравці.

Ці гравці, як правило, діють з позицій егоїзму, вони орієнтовані на групові або індивідуальні інтереси. Інтереси держави для них стоять на другому плані. Унаслідок цього ми не можемо мати нічого іншого, окрім кризового розвитку держави з елементами анархії. Це нормальний стан українського суспільства сьогодні, а не криза.

Умови, які сформувалися в Україні після помаранчевої революції, розбалансували суспільно-політичну систему. У суспільстві виникла якісно нова ситуація. Верхівка не змогла адекватно до цього пристосуватися і створити нові правила гри.

Ми маємо надзвичайно недосконалу, часткову демократію, яка, власне кажучи, якраз і "включає" цей кризовий механізм. І, таким чином, дійсно мало що може змінитися в нашій країні, якщо навіть будуть прийняті зміни до нової Конституції, якщо завершимо політичну реформу.

Це обов'язково потрібно робити. І зволікати тут не можна. Але треба розуміти: загальна ситуація від цього зміниться мало. Хіба що виникнуть умови для її поступової зміни та поліпшення. Сьогодні ключовим залишається питання якості еліти. Потрібно розробити нову технологію, як підштовхнути процес оновлення еліти? Тут все упирається в перегляд виборчого законодавства та врегулювання питань місцевого самоврядування. Але треба розуміти: з урахуванням ментальності українців, це тривалий процес. А те, що ми переживаємо сьогодні, - це лише певний етап перехідного періоду. До його закінчення ще дуже далеко. І не лише внутрішні, але й зовнішні чинники не сприяють конструктивному розвитку ситуації. І сьогодні ми можемо говорити лише про те, виникнуть чи ні внаслідок виборів на нових підставах передумови для поступової нормалізації ситуації в суспільстві та виходу з цього перехідного періоду. Словом, є про що говорити, але шукати кінець кризи - безперспективно.

Світлана Конончук, експерт Українського незалежного центру політичних досліджень, політолог:
- Сьогодні всі ми пожинаємо плоди тих відносин, які склалися в українському суспільстві не вчора, і не позавчора. Ці відносини були закладені в суспільстві ще на початку незалежності.

Коли говорять про перехідний період, у мене завжди виникає питання: про який перехідний період йдеться? Куди? Це, знаєте, як у відомого письменника Пелевіна: перехід з нізвідки в нікуди...

Насправді в Україні вже побудована система відносин, коли політичні еліти, які вийшли з бізнесу, переносять тактику "добування" вигоди з економічної сфери в політичну.

Тобто все, що вони роблять, розглядається з погляду отримання прибутку. У політичній науці така система відносин має чітке визначення - неопатримоніалізм.

На жаль, доводиться констатувати: суспільство має справу із сталою системою відносин. Сьогодні вона лише, фігурально виражаючись, "маніфестувала" себе. Ця система має своїм початком природу еліт. Ключове питання розвитку України сьогодні - це питання зміни еліт. Як забезпечити цю зміну, як відкрити політичне поле для нових учасників, які не пов'язані з інтересами власного бізнесу або бізнесу своїх соратників і партнерів, - це питання українське суспільство ще тільки має розглянути. Розглянути, щоб запропонувати вихід із глухого кута, в якому опинилася Україна.

Очевидно, що зміна виборчого законодавства - лише перші ворота на цьому шляху.

Одне з головних завдань, яке вкрай важливо вирішити нашому суспільству для розвитку України, - це не тільки відокремлення політики від бізнесу, але й відокремлення політики від державного управління. Боротьба, яка точиться в суспільстві на всіх сходинках влади, якраз і провокується цією "нероздільністю" політичного процесу та управління державою як такою.

Проведення адміністративної реформи в цьому сенсі і повинно забезпечити це відокремлення. А які політичні сили боротимуться і яким чином вони мають намір здобувати владу - це вже інше питання.