Нічого на дзеркало нарікати...

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

Але часом створюється враження, що їм ця народна мудрість взагалі не відома.

Напередодні виходу головних фігур українського театру політичного абсурду з літніх відпусток фонд "Демократичні ініціативи" підготував для них дуже цікавий "подаруночок". У червні-липні 2008 року, коли наші народні обранці, керівники адміністрації Президента і міністри ніжилися на березі ласкавих морів, вітчизняні політологи і соціологи трудилися в поті чола.

Підсумком цієї копіткої роботи стало цікаве й повчальне соціологічне опитування самих же політологів і соціологів. Його мета - зрозуміти, що є причиною вельми тривалої політичної кризи в Україні.

Питання - одне, а ось відповідей на нього було отримано тридцять. Але якщо привести всі звіти до спільного знаменника і відкинути на задній план все словесне словоблуддя і евфемізми, то вийде, що позиції експертів, які взяли участь у цьому дослідженні розділилися строго на дві половини. Як  кажуть - "фіфті-фіфті".

Перша половина соціологів і політологів оцінює кризу в Україні як суспільно-політичну, друга ж половина твердо переконана: те, що сьогодні пересічні громадяни спостерігають у рідній вітчизні, - криза виключно політична і ніяк не суспільна.

Далі - більше. Основними причинами кризових явищ літа 2008 року експерти вважають боротьбу фінансово-промислових груп за доступ до економічних ресурсів і економічні преференції, недосконалу політичну реформу зразка 2004 року (самі пам'ятаєте, хто тоді городами проривався до загальнонаціональної годівниці) і початок виборчої кампанії президентських виборів.

Приємно, цього разу провідні політологи і соціологи (мабуть, і їм, сердешним, набридло ховатися за зручною ширмою "...если кто-то кое-где у нас порой честно жить не хочет") рішуче заявили на повний голос: головний винуватець нинішньої кризи в українському соціумі - Віктор Андрійович Ющенко особисто. Плюс до нього (тут знову розмиви і неясність у конкретних персоналіях) - бізнес-групи, що борються за доступ до економічних ресурсів. Дісталося по перше число від експертів і панові Балозі. І його (разом із Секретаріатом Президента) українські соціологи і політологи звели в ранг безпосередніх винуватців розкручування спіралі кризи й ескалації напруженості в суспільстві.

Примітно ось ще що. Більшість експертів переконана, що до когорти найбільш успішних політиків перших шести місяців поточного року можна зарахувати Юлію Тимошенко, Арсенія Яценюка, Леоніда Черновецького і того ж (хтось важко зітхне з цього приводу на його батьківщині) "злого генія Карпат" Віктора Балогу. Характерно, що кожен із представників цієї четвірки отримав приблизно рівну  кількість голосів.

А ось у Віктора Андрійовича - знову двійка. Саме його експерти вважають найменш успішним політиком першого півріччя. Видно, є за що...

Олександр Стегній, доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України:
- Ненормальність є нормальною для України. Маю на увазі "Єдиний центр". Кілька днів тому повернувся із Закарпаття. Те, що там відбувається, не піддається описанню. У цьому регіоні всіх державних службовців вищих рангів прагнуть (ясна річ, хто цим процесом керує зверху) записати в ЄЦ.

Тих, хто відмовляється вступати до лав цієї партії, незважаючи на заслуги і вік, звільняють з роботи.

Є документальні факти. Одного з начальників відділу за шість місяців до пенсії звільнили з роботи. Це приклад правового нігілізму. Ця людина нікому не може поскаржитися. На місцевому рівні глава озділ обладміністрації і його люди - князі. Це страшна річ.

Коли ми говоримо про генералізацію України і права місцевого управління, з цим треба бути дуже обережним. У цій ситуації, із збільшенням повноважень регіональної влади, місцеві питомі князьки стануть практично незалежними від центральної влади. І, фактично, для обласної влади навіть зовнішній вплив контролюючих органів буде зведений до мінімуму.

На мою думку, саме боротьба за економічні ресурси якраз і є причиною сьогоднішньої кризи. Кінець її позначиться тоді, коли ми будемо вимушені повністю відповідати на зовнішні економічні виклики. А вони вже дуже близько. Зокрема, Україна вже втягнута в глобальну економіку, вона впритул наблизилася до того рубежу, коли за енергоносії нам доведеться платити не "по дружбі", а за їх ринковою вартістю. За кожним із серйозних політиків стоять могутні фінансово-промислові групи. Таким чином, економіка значно впливає й на їхні політичні інтереси.

І лише зовнішньоекономічна загроза примусить їх домовлятися між собою якимось чином. І домовлятися, швидше за все, їм доведеться в перманентній ситуації. Тому що ситуація з енергоносіями і зовнішніми економічними ринками не поліпшується і не поліпшуватиметься. Підприємства і нерухомість українських мільярдерів знаходяться на території нашої держави. І об'єктивно вони зацікавлені щось робити на консолідованій основі, хоча Ахметов знаходиться в одній, а Порошенко - в іншій політичній силі.

Ірина Бекешкіна, науковий керівник фонду "Демократичні ініціативи":

- Україна - країна парадоксів. Парадоксів у всьому. Напередодні святкування Дня Незалежності Черновецький заборонив польоти військових літаків над Києвом, а Верховний головнокомандуючий дозволив... Ну, що ж - такі реалії нашого життя.

У багатьох державах політичні кризи трапляються точно так, як і зміна погоди. Але це не заважає більшості країн розвиватися нормально. Міняються уряди, дострокові вибори також не є чимось незвичайним. Але коли ця криза переходить в суспільно-політичну - це вже питання дуже серйозне. Про що сигналізують думки експертів, які брали участь у нашому опитуванні.

Дуже важливо не пропустити момент, коли політична криза переходить в кризу суспільно-політичну. Нові президентські вибори, так чи інакше, колись відбудуться. Можна буде - в рамках незавершеної поки політичної реформи - внести зміни до Конституції.

А ось що стосується фінансово-промислових груп, то це, якщо говорити по суті, ситуація "форева". Чи означає це, що ця криза в Україні збережеться назавжди? Оскільки завжди у нас будуть фінансово-промислові групи, і вони завжди прагнутимуть переділити навіть вже поділену власність. Це дуже серйозне питання.

Саме в Україні фінансово-промислові групи продукують політичну кризу. Це вирізняюча особливість нашої держави від маси цивілізованих демократій Європи і Америки.

Приблизно половина експертів вважає, що ця криза призведе до відставки Юлії Тимошенко і переформатування коаліції у Верховній Раді України. Але це може і не бути закінченням кризи, а виходом її в іншу фазу.

Багато громадян України переконані в тому, що політична криза продовжуватиметься - як мінімум - до президентських виборів. Частина населення впевнена, що фіналом цієї кризи стане відставка уряду Юлії Тимошенко і переформатування більшості. Мені найцікавіше: чи не зводиться перший варіант до другого? Чи це тягнутиметься до безкінечності?

Є ще варіант: в Україні можуть відбутися екстраординарні події, що можуть змінити ситуацію в державі на краще. Оскільки мені особисто близька думка про те, що в умовах України криза - це не катарсис, зупинка в розвитку.

Валентин Якушик, професор Києво-Могилянської академії:

- Аксіома: Україна переживає істотну політичну кризу. Але в ній - декілька складових. Ця криза - інституційна, ідейно-концептуальна і правова.

Свого часу народний депутат Ганна Герман сказала, що вона дуже співчуває Україні, тому що наш Президент - сепаратист.

Подумаємо разом: коли реально сепаратистські рухи робляться для того, щоб розколювати країну, то що це - криза чи не криза? Криза в Україні поки не досягла вищого рівня, коли ми почнемо розколюватися. Але тренд цей вже помітний. У будь-який момент нашу країну можна "підірвати"!

Після того конституційного "беззаконня", що відбулося в 2007 році, зараз навіть немає щонайменших натяків на те, що в Україні з'являються елементи правової держави.

Але всі ці елементи політичної і правової кризи є лише віддзеркаленням кризи духовно-ідеологічної і геополітичної.

Але, як не парадоксально це звучить, духовно-ідеологічна і геополітична кризи мають низку достоїнств. Намітилися певні риси катарсису. І, зокрема, дуже сильно це виявляється у позиції Юлії Тимошенко. Очевидний її чіткий відхід від відверто революційно-популістських позицій, які на зорі "оранжевої" революції були спрямовані на те, щоб баби Параски її підтримували.

І в геополітичній сфері Тимошенко ми також бачимо серйозні зрушення.

Рік тому в одному впливовому англомовному журналі за підписом Тимошенко була надрукована патологічно-антиросійська стаття. Зараз у публічних заявах Тимошенко від цієї статті не залишилося ні єдиного сліду. Сьогодні прем'єр-міністр займає дуже зважену міжнародну позицію. У неї взагалі немає "племінної" позиції і радикального антиімперіалізму на зразок тих людей, які сьогодні працюють у Секретаріаті Президента. Те, що сьогодні робить адміністрація Ющенка, за типом схоже на поведінку Уго Чавеса.

Тимошенко від цього відходить. Поступово й планомірно вона перетворюється на зваженого і солідного політика, навколо якого можуть об'єднатися й ті, з ким вона зовсім недавно вважала за краще не мати загальних справ. Вона дорослішає. А ті, хто дорослішати не може, поступово будуть вимушені відступати і здавати свої позиції.

Олег Медвєдєв, медіа-експерт, політтехнолог:

Навіть якщо те, що у нас відбувається, вважати патологією, то патологія, що стала нормою, перестає бути патологією. Вона стає нормою. І, відповідно, норма перетворюється на патологію тощо. Те, що зараз відбувається в Україні, особисто я суспільною кризою не вважаю. Тому що, не дивлячись на всю гостроту суспільних розбратів і конфліктів, суспільство й економіка навчилися існувати автономно від можновладців. Зараз в Україні існує патова політична ситуація.

І, головне, існує декілька реальних шляхів виходу з цієї ситуації. Про зміну еліт мова не йде. Це утопія, адже еліти не міняють, не призначають. Еліта формується унаслідок існуючих (на даний момент) в товаристві правил соціальної мобільності. І ніхто не має достатньої влади для того, щоб прибрати одну еліту і призначити іншу. Цього бути не може. З таким же успіхом можемо говорити про зміну народу.

Все, що зараз відбувається у нашій державі, це свого роду плата за демократію. За всі задоволення треба платити. І, очевидно, демократія в цьому правилі виключенням не є.

Тепер - про вихід з патової ситуації. Я думаю, що вона, швидше за все, триватиме до президентських виборів. І, можливо, саме на президентських виборах вона й вирішитися. Саме на них народ і продемонструє, кого саме в нашій державі він вважає найавторитетнішим політиком. Наступним кроком, очевидно, будуть дострокові парламентські вибори. Вони логічні саме після президентських. І незалежно від того, хто з двох потенційних претендентів переможе, кожен із них, виходячи з нинішнього розкладу сил у Верховній Раді, володіє можливістю організувати дострокові парламентські вибори.

І тоді дійсно відбудеться певна консолідація влади. Очевидно, ті політичні сили, які традиційно визначаються на користь переможця (в даному випадку я маю на увазі Володимира Литвина), також нарешті визначаться, з ким вони. І, в принципі, саме тоді в Україні може настати  певна політична стабілізація.

Продовження матеріалу читайте тут.