Гніздо Дракули: 900 років легенд (фото)

Фото: ІнтерМедіа консалтинг

Історія - наука не точна. Сьогодні вже ніхто не скаже, місто Хуст отримало свою назву від замку або ж навпаки, Хустський (або Хустів) замок був названий на честь міста на Закарпатті. Історикам майже достовірно відомо, що тут, на соляному шляху з Марамороша до Угорщини, в 11 столітті було закладено поселення та замок, що став новою фортецею угорських королів.

Археологи, демонструючи свої знахідки, стверджують, що поселення на території сучасного міста існували вже в IX столітті.

Проте, місцеві жителі цілковито впевнені, що їхні предки поселилися тут ще в дотатарські часи.

Історики говорять, що його будівництво було почате за часів угорського короля Ладислава, а саме в 1090 році, а закінчене наприкінці XII сторіччя.

А місцеві жителі стверджують, що приїхав якось сюди воєвода Хуст звіра бити. І так йому тут сподобалося, що вирішив він тут палац закласти. Причому - на горі, щоби бачити своє багатство та землі свої. А там, де тепер стоїть замок, був лише невеликий горб. І вирішив тоді Хуст на тому горбі створити гору, а на горі побудувати замок.

І оголосив воєвода панщину. З усіх сіл повинні були люди йти будувати. Важко було зводити той замок: камені далеко були, глина далеко і вода. Носили їх у бесагах на плечах. Працювали - день і ніч, поки не наносили цілу гору. На верхівці  гори почали будувати замок. І, говорять, стоїть замок на кістках, адже не один помер на тому будівництві.

Гора, до речі, не маленька. 150 метрів, і це вже факт. Науковий.

Замок - через неприступність, адже атакою його так жодного разу не взяли, тільки зрадою, - через неприступність і розташування в старовину називали «орлиним гніздом». Стіни - 14 метрів у висоту. Правда, сьогодні від них мало що залишилося. Але про це пізніше.

Камені, які використовувалися для спорудження, скріпляли за допомогою вапняного розчину з додаванням яєчного білка та овечого сиру. Це надавало йому надзвичайної міцності.

Люди з голоду пухнули, адже всі курячі, гусячі та качині яйця повинні були здаватися на будівництво замку. Коли ж стіни були готові, зробили навколо гори гвинтову дорогу, щоб можна в замок не тільки на коні, але й каретою в'їхати.

Дорога ця - або її спадкоємиця - збереглася досі, стоїть, витерта тисячами ніг і копит кінських брущаткою на сонці виблискує. Тільки трава крізь камені пробилася.

Окрема історія - колодязь і підземний хід. Замок все ж таки на горі розташований. Легенда говорить, що гайдуки стояли з нагайками та підганяли людей, щоб швидше копали. Три роки витратили на колодязь. А підземний хід від Хустського замка рили дев'ять років.

Колодязь, хоча й засипаний, є і тепер. Заростають бур'яном понад 150 метрів у глибину, викладені каменем.

Коли все було готове, воєвода Хуст оселився в замку. Привів із собою багато війська, привіз дружину Тису та двох дітей: дочку Ріку та сина Хустеця. Щоб підлеглі знали, хто ними править, воєвода видав указ, що на його честь місто називатиметься Хустом, найбільша рика - Тисой, а дві менші річки, які впадають у Тису- Хустцем і Рікою.

А ось у цьому місці починають уже сперечатися й легенди...

Говорять, володів цим замком ні хто інший, як граф Дракула. І не було ніякого Хуста. Прізвисько це було. Місцеве. Тому що справжнє ім'я кривавого Влада вголос вимовляти боялися.

Є в цьому і частка правди. 

Учені стверджують, у XIV ст. ці землі належали двом братам із роду Мараморошів, одного з яких звали Драг (або Драго). Залишивши історикам і геральдистам розбиратися у складних хитросплетіннях генеалогічних дерев, скажемо, що був серед них такий валахський воєвода на ім'я Влад Дракул. Належали йому замок з околицями, а резиденція розташовувалася в селі Драга неподалік від Хуста.

Правда, знаменитий граф - це його син, теж Влад. Саме він вважається прототипом персонажа знаменитого творіння Брема Стокера. Після його смерті замок залишився покинутим, і лише гарнізон солдатів стояв у ньому.

Безперечно відомо, що після 1526 року  замок відійшов до Трансильванського князівства. 

У ХIV-XVII століттях почала активно розвиватися вогнепальна зброя, і фортеця, тимчасово втративши своє значення, була відбудована наново, перебудована та укріплена. На верхньому дворі розміщувалися житлові та господарські споруди. На нижньому розташовувалися каземати, в'язниця, церква та резервуар для води.

У 1766 році, під час грози страшної, блискавка вдарила в замок, а потім друга - у пороховий льох.

Пролунав вибух такої сили, що зруйнував замок зсередини. Пізніше його намагалися відновити, але полишили, а частину стін розібрали, щоб використати на відбудову міста, що розкинулося у підніжжя гори.

Так і стоїть він - розсипаючись все більше, рік за роком. Якщо судити з фотографії, ще зовсім недавно стіни були вищі, а каменів зі стін біля підніжжя гори - менше.

Відновленням історичного пам'ятника ніхто не опікується. Говорять - грошей немає.

Можливо. Тільки якось дивно, що на тлі стін гордого замку з майже тисячолітньою історією, які руйнуються,  поряд із дорогою,у районі приватної забудови, можна зустріти і ось такі будиночки.

Ну що ж, Дракула, звичайно, не національний герой, і вірити чи не вірити в легенди - особиста справа кожного. Але 900 років історії - що з ними робити?