Рослинна подорож навколо світу

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

Читачі журналу "Наука і життя", що користувався колосальною популярністю в середині 80-х років минулого сторіччя, напевно, пам'ятають одну вельми примітну історію.

Виявляється, це науково-популярне видання, тираж якого зашкалював за 3 млн екземплярів, з першої й до останньої сторінки з олівчиком в руках читали не тільки кандидати і доктори наук єдиного і неподільного.

З пристрастю, гідною наслідування, радянську "Науку і життя" вивчали сини і дочки Країни східного сонця. Особливо подобалася заповзятливим японцям унікальна за своєю щирістю рубрика "Корисні поради".

У ній наші вчені, винахідники, раціоналізатори і екс-співвітчизники, які просто вміють технічно мислити, як сказали б Ільф і Петров, викладали "на блюдечке з голубой каемочкой" на загальний огляд безцінні технічні ідеї.

Суть цих дуже коротких, але вельми корисних публікацій зводилася до наступного: якщо, наприклад, цей гвинтик присобачити до такої ось гаєчці, а потім все це пришпандорити до електричного моторчика, а потім забезпечити такою ось резиночкою від ліфчика улюбленої дружини, то можна отримати вельми корисну в домашньому господарстві дрібницю - міні-транспортер або ще щось дуже потрібне в домашньому побуті.

Наші співвітчизники завдяки примітивним - на перший погляд - рекомендаціям тямущих і (головне!) безкорисливих радянських винахідників і раціоналізаторів, як могли, ушляхетнювали свій мізерний соціалістичний побут.

Автори публікацій раділи самі від себе: "Ось ми які! І блоху, як Лівша, підкувати можемо! Якщо захочемо..."

А японці, отримавши черговий номер журналу, радісно потирали руки: "Ціп-ціп-ціп, дорогі ідеї радянських диваків-винахідників... Тепер ми вас запатентуємо і на цьому будемо розкошуючи  жити-поживати і добра наживати...". Що, власне кажучи, вони з дуже великим успіхом і робили.

Казка - брехня, та в ній натяк - добрим легеням урок. Завдяки спостережливості та заповзятливості японських інженерів багато ідей радянських технічно підкованих інженерів і винахідників були узяті на озброєння світовою технічною спільнотою. І принесли нечувані бариші.

Оскільки багато  ідей  японцями були модернізовані і завчасно запатентовані, то тепер вони служать всьому людству, але збагачують не їх авторів, а спостережливих і далекоглядних японських читачів радянського журналу "Наука і життя".

Але в цьому правилі, на щастя, бувають і виключення.

Днями до України на дивовижній машині прибув відомий японський фотограф і гонщик Сюсей Ямада. Зараз Ямада-сан на своєму авто здійснює кругосвітню подорож. А ще - вчить людей, як правильно використовувати енергетичні ресурси, які ще тільки-но вчора вважалися нікому не потрібними відходами.

Зі своєю нечисленною командою талановитий японський винахідник колесить країнами і континентами на машині, мотор якої працює на суміші соняшникової олії, метанолу і присадок. Ямада-сан заливає все це разом узяте в одну ємність, що знаходиться на борту його позашляховика. Після цього натискає кнопку акумулятора і засікає час на своєму недорогому японському годиннику: "Все, процес пішов!"

За добу, завдяки хімічній реакції, в руках у сина Країни східного сонця з'являється 40 літрів першокласного пального плюс 8 літрів відходів. Але й вони запускаються у справу заповзятливим японським винахідником. Як сказав Сюсей Ямада, з цих відходів він навчився витягувати добрива, мило і косметику! Частина перероблених відходів використовується як ароматизатор у його автомобілі. І ні у кого не викликає алергії.

На питання, як і коли його осяяло переробляти відпрацьовану соняшникову олію на біодизель, не дуже балакучий Ямада-сан відповів ухильно: "У дитинстві і юності мені дуже подобалося читати радянські науково-популярні журнали. Там було багато цікавого...".

Не дорікатимемо Сюсея в плагіаті чиїхось інженерних ідей. По-перше, це недоказово і може образити мандрівника і фотожурналіста, який 23 роки підряд був штатним репортером компанії, що організувала гонки "Дакар".

По-друге, як можна в чомусь підозрювати людину, яка готова безкорисливо розповісти першому зустрічному принцип роботи свого міні-переробляючого заводу.

Більш того, Ямада-сан був би щасливий, якби такі люди зверталися до нього за консультацією якомога частіше.

- Мета акції Biodiesel Adventure Project - показати світовій спільноті один із можливих варіантів переходу на екологічно чисті види енергії, -  розповідає співрозмовник  ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг"). - Це допоможе всім нам не тільки зберегти екологію на планеті, але й подумати про прийдешні покоління, у яких ми фактично крадемо нафту для виробництва мільйонів тонн бензину і дизельного палива.

Щоб його ідея оволоділа масами, Ямада-сан ще в листопаді минулого року стартував у Японії.

Позаду його невтомного в поїданні альтернативного палива автомобіля - дороги Канади, США, Португалії, Франції, Великобританії, Бельгії, Німеччини, Чехії і Словаччини. У всіх цих країнах йому не доводилося стикатися з проблемою дефіциту пересмаженої соняшникової олії. Господарі ресторанчиків і піцерій з великим задоволенням поїли його залізного коня відробітком, який раніше зливався в каналізаційну трубу.

- Україна - дивовижна країна, - ділиться своїми враженнями про нашу вітчизну невтомний японський мандрівник. - Тут мені довелося стикнутися з незвичайним фактом. Колеги-автомобілісти, знаючи про прибуття нашого екіпажа до України, вирішили звернутися  по допомогу до рестораторів: допоможіть, будьте добрі, з відробітком.

Зверталися мої українські друзі в багато ресторанів, кафе і піцерій. І скрізь їм відмовляли під приводом того, що непотрібної пережареної соняшникової олії в цих закладах просто... немає.  Я подумав: "Тут щось не так.  У 200-мільйонній Японії щорічно утилізували близько 400 млн літрів пересмаженої соняшникової олії. Якщо всю цю олію переробити, то біодизелем можна цілорічно заправляти майже 40 тис. машин. Зараз в Україні живе майже 50 млн громадян. Де ж дівається вся та використовувана для приготування ресторанної їжі олія?"

За припущенням Сюсея Ямади, українські ресторатори використовують відробіток по другому, а то й по третьому колу. Чим завдають незворотної шкоди здоров'ю відвідувачів закладів громадського харчування. Адже багатократне використання кухарями пережареної соняшникової олії може призвести до невиліковних захворювань шлунково-кишкового тракту тих, хто таку їжу вживає.

На третій день перебування в Україні одна із столичних ресторанних мереж нашкрябала йому по засіках аж... 50 літрів пересмаженої олії. Ямада-сан у властивій йому стриманій манері подякував добродійникам за надану в скрутну хвилину допомогу. Але свого подиву японцеві приховати все ж таки не вдалося.

- Не знаю, що й робити... - засмучується мандрівник і винахідник. - Адже якщо так справа піде, то завершити свою кругосвітку мені не вдасться. Самі порахуйте: щоб подолати відстань від Києва до Москви (черговий етап турне), в міні-переробляючому заводі на борту мого автомобіля необхідно переробити як мінімум 200 літрів олії. А у вас її, даруйте, кіт наплакав... Отже з широко розрекламованою на банерах "українською щедрістю" я, проте, міцно влип...

Та все ж українські автоаматори завірили дещо зажуреного Сюсея: не нудьгуй, чим зможемо - допоможемо. Вони пообіцяли ще раз кинути клич серед вітчизняних рестораторів, щоб ті підсобили переробленою соняшниковою олією японському винахідникові і раціоналізаторові.

Адже й справді - за державу  боляче. Якщо ж господарі українських ресторанів і піцерій підуть назустріч японцеві, вони допоможуть не тільки йому. Повезе як мінімум сотні-другій відвідувачів дорогих закладів громадського харчування. Що таке біль у шлунку і гіркота в роті після гастрономічних утіх в українських ресторанах - не мені вам розповідати.

Отже спасибі тобі, Ямада-сан, за збережене здоров'я українців!