Учити албанську

Автор: Олександр МаксимовФото: ІнтерМедіа консалтинг

Власне кажучи, нічого несподіваного не відбувається. Про те, що проголошення і визнання незалежності Косово створить купу нових проблем, не вирішивши жодної старої, говорили всі без винятку експерти. І ось вже визначилися як мінімум три проблеми: розкол самого Косово на албанську і сербську частини; криміналізація краю; можливість нової зміни кордонів на Балканах...

З останніх новин: прем'єр Косово Хашим Тачі, всупереч закликам ООН, відкинув пропозицію провести переговори з владою Сербії щодо шести ключових сфер відносин Бєлграда і Пріштіни: поліція, суд, митниця, кордон, захист культурних і релігійних об'єктів, транспорт і телекомунікації. «Пріштіна ніколи і ні за яких умов не вестиме з Бєлградом переговори за тими шістьма пунктами, за якими нас закликає це зробити генсек ООН», - заявив Тачі.

Зазначу, що раніше президент Сербії Борис Тадіч заявив про те, що Сербія не відмовиться від захисту своєї територіальної цілісності і прав на Косово і Метохію заради інтеграції в ЄС. «Помиляється той, хто думає, що нинішній проєвропейський уряд відмовиться від захисту національних інтересів заради європейської перспективи», - підкреслив він. Повноправне членство в ЄС - «найважливіший національний пріоритет, але це не означає, що Сербія погодиться, щоб її шантажували», зазначив глава держави. Бєлград продовжить боротьбу за Косово і Метохію «дипломатичними засобами», вказав він.

Судячи з усього, достатньо жорсткі позиції влади Косово і Сербії щодо ставлення один до одного лише посилять внутрішній розкол, що намітився в краю. Адже відразу після проголошення незалежності сербське населення Косово створило власні інститути влади і не визнає владу Пріштіни. З іншого боку, албанська більшість навряд чи довго захоче терпіти такий стан речей, так що збройні сутички косівских сербів з албанцями - справа найближчого майбутнього.

Ще один характерний штрих - до влади у Косово приходять все більш одіозні фігури.

Нагадаю, що нинішній прем'єр у свій час очолював напівтерористичну Армію звільнення Косово. Крім того, за даними сербської прокуратури, на руках Тачі кров не однієї сотні мирних сербів, в розправах над якими він брав особисту участь в період з 1992 по 2000 роки. Свою політичну кар'єру нинішній прем'єр почав ще в тітовській Югославії - під час навчання на філософському факультеті Пріштінського університету він був одним з лідерів албанських студентів, що не визнавали сербських законів. У 1992 році колишній переконаний марксист відмовився від політичної боротьби - пройшовши навчання в таборах, розташованих на території Албанії, він стає членом нечисленної на той час АОК. Проте вже тоді озброєна боротьба проти «сербської гегемонії» не була для Хашима Тачі єдиним родом діяльності - озброєні бійці АОК контролювали близько 15% кримінального світу автономії, займаючись контрабандою, викраданнями людей, організацією борделів і торгівлею наркотиками.

Проте, завдяки протекції Мадлен Олбрайт, саме Тачі, відомий жорстокими розправами над неалбанським населенням краю і тим, що не користувався особливою популярністю серед основної маси жителів Косово, очолив делегацію косівских албанців на переговорах в Рамбуйї. Тачі відсунув на другий план неззмінного лідера косоварів Ібрагима Ругову, готового в той момент домовлятися з офіційним Бєлградом. Діалог з терористом, заочно засудженим в 1997 році судом Пріштіни до 10 років ув'язнення за вбивства мирних жителів і напади на поліцейських, для сербської сторони виявився неприйнятним - в результаті переговори в Рамбуйї закінчилися нічим, а Сербію піддали тримісячним бомбардуванням.

Мало того: у своїй книзі «Полювання: я і військові злочинці» екс-прокурор Міжнародного трибуналу в колишній Югославії Карла дель Понте стверджує, що в 1999 році найняті албанською мафією хірурги вилучали у викрадених сербів (і не тільки) життєво важливі органи. Одержувачами органів були найбільші клініки Західної Європи, а людиною, що організувала викрадання і що налагоджувала контакти з клініками і перевезення органів замовникам, був якраз нинішній прем'єр Косово. За даними бєлградської газети «Прес», на торгівлі органами, вилученими у живих людей, Тачі заробив не менше 4 мільйонів німецьких марок. Звичайно, важко сказати, наскільки всі ці звинувачення відповідають дійсності, але мені здається, що якщо серби і демонізуватимуть нинішнього косівского прем'єра, то лише зовсім небагато.

І ось ще що цікаво: днями збройні сили Косово очолив колишній польовий командир Фехмі Муйота, теж обвинувачений Сербією в контрабанді, викраданні людей і навіть створенні приватних в'язниць. Судячи з усього, життєвий досвід Фехмі Муйоти, як і Тачі, багатий і різноманітний. Він був бойовиком АОК, до 1993 року, принаймні, за даними сербських ЗМІ, Муйота (більше відомий на прізвисько Кубі) допомагав своєму батьку Садку і кузенові Байрушу в контрабанді зброї і військової амуніції. Рятуючись від правосуддя, втік до Західної Європи, де отримав шведське підданство, проте в 1998-му повернувся в рідне село Малопольче і очолив загін АОК, що вела у той час війну проти югославської армії.

Крім нападів на урядові війська Фехмі Муйоту звинувачують у викраданнях і тортурах нелояльних АОК етнічних албанців. Крім того, стверджується, що після виведення югославських військ з Косово він викупив у місцевих циганів декілька будинків в муніципалітеті Штімлі, в одному з яких за його наказом було організовано місце ув'язнення викрадених сербів і циганів. До того ж, в Сербії стверджують, що, залишивши лави АОК, він зайнявся контрабандою наркотиків з албанських анклавів Македонії. Загалом, компанія в уряді Косово явно підбирається гідна.

І третя проблема, пов'язана не тільки з Косово, але і з сусідніми країнами. Скажімо, директор Четвертого Європейського департаменту МЗС Росії Олександр Алексєєв нещодавно заявив про те, що «є відомості, що різні албанські угрупування в країнах регіону координують свої зусилля, щоб в потрібний момент дружно виступити з метою подальшої зміни кордонів на Балканах». В принципі, думка не нова, оскільки явно перекликається з ідеєю так званої «Великої Албанії».

Власне кажучи, Албанія як держава - результат міжнародного компромісу. Після Балканської війни 1912 року молоді національні держави півострова, що ділили османський спадок, не змогли домовитися з приводу багатьох земель. Тоді і було вирішено створити на спірних землях державу Албанію. Цей проект активно лобіювала Італія, що планувала перетворити нову державу на свою колонію. Що їй і вдалося: до поразки у Другій світовій війні італійці контролювали країну.

Пробудження ж національної самосвідомості в албанців відбулося в ті ж часи, що й в інших народів Балканського півострова - в кінці XIX століття. До цього албанці вважалися одними з найвірніших підданих турецького султана. З них формувалися елітні військові частини і в Туреччині, і в Єгипті, і в інших країнах мусульманського світу. Албанці відрізнялися фанатичною відданістю владикам, що найняли їх, і звірячою жорстокістю в розправах над мирним населенням ворожих країн і бунтівних районів. Різанину болгар під час повстання 1876 року, що шокувала весь цивілізований світ, влаштували якраз албанські найманці.

У 1878 році російські війська розбили турків, і за попереднім договором, підписаним в передмісті Стамбулу, значні частини Балканського півострова передавалися Сербії, Чорногорії і щойно утвореній Болгарії. Тоді з метою не допустити такої передачі і впливати на думку Європи султанський уряд створив з албанських князьків лігу» (Прізрен - місто в Косово) «Прізренську, що протестувала проти входження албанських земель у слов'янські держави. В результаті на Берлінському конгресі територіальні здобутки Болгарії, Сербії і Чорногорії були значно урізані.

Після цього «Прізренська ліга» стала вже не потрібна туркам, але, як зазначається, «процес пішов». Два з половиною роки знадобилося Туреччині, щоб придушити створений нею ж албанський рух. Але мрія про албанську державність залишилася і врешті-решт була реалізована. Саме «Прізренська ліга» висунула план утворення «Великої Албанії», що включає, окрім нинішньої власне Албанії, Косово, суміжні райони Сербії, Чорногорії, Греції та нинішньої Македонії. Падіння комуністичного режиму призвело до відродження великодержавних амбіцій албанської еліти. Але навіть за часів албанського комунізму ці амбіції позділялися тодішніми правителями Албанії. Не останню роль в їхньому формуванні зіграв Сталін, який, посварившись з Тіто, на деякий час зробив Албанію головним союзником СРСР на заході Балкан.

Агресивні амбіції албанців підігріваються й історичними дослідженнями, згідно з якими албанці є прямими нащадками іллірійців, - якнайдавнішого народу Балканського півострова. Іллірійці, згідно з джерелами, жили на всьому заході півострова. А раз так, то Албанія претендує на майже всю територію колишньої Югославії, а також на Епір - північно-західну область Греції. Албанські шовіністи, всупереч історичним фактам, намагаються довести, що Епір в античний час був населений іллірійцями і що епірський цар Пірр, що воював з Римом, був одним із засновників албанської державності (яка, таким чином, виявляється якнайдавнішою в Європі). Албанська ж діаспора в Італії веде нібито свій початок від солдатів Пірра, що осіли там. Відомо, до речі, що племена іллірійців жили і на південно-східному краю Апеннінського півострова (область Япігия, яка зараз називається Апулеєю), і зараз там проживає багато албанців. Тому ця частина Італії теж включається до «Великої Албанії». Але основні претензії Албанії стосуються балканських сусідів. Крім Косово і північного заходу Греції, це - прикордонні області Македонії і Чорногорії.

Що стосується самого терміну «Велика Албанія», то, якщо вірити історикам, його придумала людина, що захищала територію нинішніх Тирани і Дурреса від нападів турків-осман. Очоливши народний рух, Георгій Кастріоті на прізвисько Скандербег в 1444 році звільнив від турецьких загарбників північну частину Албанії. Саме тоді він сказав, що албанці - де б вони не були - повинні зберігати свою самобутність, а сама албанська земля стане великою, незалежно від того, хто по ній ступатиме. Цікаво, що за часів Скандербега словосполучення «Велика Албанія» застосовувалося до держави, утвореної християнами-католиками...

* * *

Ось просто навіть цікаво, що Західна Європа робитиме з нею ж самою породженим монстром. Адже якщо на початку історії з косівським суверенітетом пропащі оптимісти сподівалися на те, що у відторгнутих від Сербії областях виросте демократична європейська держава, де серби і албанці заживуть душа в душу, водитимуть хороводи, то зараз навіть ці самі оптимісти визнають, що вийшла, м'яко кажучи, лажа. Замість цивілізованої країни виникає щось незрозуміле, невизнане половиною світу, та ще і на чолі з карними злочинцями. Повторю: навряд чи інформацію сербської сторони про Тачі і Муйоте можна вважати абсолютно достовірною і об'єктивною, але немає сумнівів в тому, що обох лідерів ніяк не можна назвати чесними і порядними людьми.

У результаті на півдні Європи поволі, але впевнено утворюється територія, що має всі шанси стати регіональним центром контрабанди, работоргівлі і торгівлі наркотиками. Неважко здогадатися, куди в першу чергу надходитимуть наркотики з Косово, і Європі ця здогадка дуже не сподобається. І далі що? Економічні санкції, що засуджують резолюції ООН, і, врешті-решт, військова операція НАТО? Щось подібне ми вже бачили...

Що ж до «Великої Албанії», то це, швидше, зі сфери ненаукової фантастики. При всій своїй обмеженості і зашоренності Західна Європа навряд чи допустить таке зухвале перекроювання кордонів. Отже, ідея ця - виключно для внутрішнього застосування особливо обдарованими косівскими і албанськими албанцями.