Кость Бондаренко: ми заблукали між трьома політичними соснами

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

Їх, політиків, взагалі не зрозумієш: хто кому кум, брат і сват... Звідси і плутанина, вічне сум'яття в розумах і серцях представників українського політичного істеблішменту: з ким далі в одному човні плисти за течією бурхливої річки життя, до якого берега пришвартовуватися у разі непередбачених обставин.

Ось і співрозмовник ІМК («Інтермедіа консалтинг») директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна Кость Бондаренко щиросердо зізнається: передбачати, хто з представників того або іншого політичного табору ближче до вересня перекинеться в стан вчорашніх політичних опонентів, можна порівняти з ворожінням на кавовій гущі. Ось вже воістину: «У кожного своя доля і свій шлях широкий».

- Чи можна сьогодні прогнозувати, що політична осінь в Україні буде гарячішою?

- Прогнозувати щось визначене в цьому плані безглуздо. Якщо кілька років тому можна було говорити, що в українській політиці існує якась логіка, існують якісь закономірності і що політична доцільність завжди домінує над емоціями, то після 2004 року в Україні почали домінувати саме політичні емоції. Більшість політичних рішень не піддаються якому-небудь логічному поясненню.

Їх можна пояснити бажанням чи небажанням тієї чи іншої політичної фігури. І, крім того, в Україні замість єдиного центру ухвалення рішень виникло два або три центри ухвалення рішень, які на сьогодні змушують українців і українську політику зокрема блукати між трьома політичними соснами.

Причому всі вже давно заблукали між цими соснами, і які-небудь чіткі перспективи виходу за межі цього політичного трикутника відсутні. Саме цей політичний трикутник став реальною проблемою для України, її гальмом, оскільки вся політична система в нашій державі побудована так, що реально Україна приречена найближчими роками жити між цими трьома політичними фігурами. І якісь механізми для елітарного оновлення України (для того, щоб відбувся приплив нових сил, вихід на арену нових політичних кадрів) фактично не існують.

Ситуація хаосу, що виник в нашій державі відразу ж після закінчення помаранчевої революції, триває. Цю революцію можна порівняти з колесом, що котиться. Під час руху в просторі на нього налипає все більше і більше бруду. А колесо все котиться собі далі.

- Та все ж, чого чекати від українських політиків тим, хто за них у свій час голосував?

- Прогнози дуже невтішні. Думаю, що осінь буде досить напруженою і цікавою - з великою кількістю несподіванок і тем, які освітлюватимуть в пресі.

Немає ніяких об'єктивних причин говорити про те, що нам вдасться уникнути загальної кризи. У тому числі і політичної. Адже, як і раніше, немає стабільності під куполом Верховної Ради. Немає стабільності в суспільстві. Немає взаєморозуміння між гілками та інститутами влади.

Гострих політичних протистоянь цієї осені, швидше за все, уникнути не вдасться.

І економічна ситуація далеко не блискуча. На це впливають як внутрішні економічні процеси, так і загальні світові тенденції. Україна інтегрована в світову економіку, тому вона не зможе уникнути кризових явищ.

Я не здивуюся, якщо у вересні Юлію Тимошенко почнуть змушувати піти в добровільну відставку. І я не здивуюся, якщо вона подасть у відставку. Тому що ситуація зараз складається таким чином, що чим далі вона перебуватиме при владі, тим більше на неї вішатимуть собак з боку Секретаріату Президента.

Я не здивуюся також, якщо зміни відбудуться і в оточенні самого Віктора Андрійовича. Якщо деякі політичні менеджери Президента підуть у відставку, продемонструвавши свою неефективність. Цієъ осены ми станемо свідками дуже багатьох спекуляцій провідних гравців на зовнішньополітичній тематиці.

- На вашу думку, чи можливі під куполом ВР які-небудь результативні коаліційні перестановки?

- Єдино результативним варіантом нової парламентської коаліції може стати союз БЮТ і ПР. І то тільки за тієї умови, якщо в Партії регіонів відновиться якась політична стабільність. Тому що сьогодні ПР - це також конгломерат з трьох політичних груп, які між собою не мають єдиного бачення розвитку партії на перспективу.

От чому говорити про створення якої-небудь нової коаліції можна з великою натяжкою. Ставка на широку коаліцію, ставка на співпрацю всіх депутатів ВР в рамках єдиного законодавчого органу результативніша, ніж пошуки якого-небудь нового формату взаємин.

- Чому у нашого електорату така коротка політична пам'ять?

- Дійсно, коротка. Це правда. А все тому, що українським виборцям, за великим рахунком, абсолютно все одно, хто прийде до влади після чергових виборів.

- ???

- Парадокс ось в чому. В Україні виборці оцінюють ту чи іншу політичну партію, того чи іншого політичного лідера не за його потенціалом (що він може зробити як політик, чим він може бути корисний людям?), а за настроєм: подобається мені це чи не подобається.

Наприклад, сьогодні красиво виступила на тій чи іншій публічній події Тимошенко. Це прозвучало у всіх електронних ЗМІ, було чорним по білому відображене на сторінках газет. Це людям подобається. Значить, думає частина населення, голосуватимемо саме за Леді Ю.

Буквально наступного дня красиво виступив на ТБ Янукович. Люди це побачили і вирішили: все, він нам більше подобається, ніж Юлія Володимирівна. Значить, тепер будемо за Віктора Федоровича руку вгору тягнути...

Соціологічні дані чітко показують: у нашого населення немає внутрішнього співвідношення між симпатіями до тієї чи іншої політичної сили і надіями на те, що холодильники будуть забиті їжею до відвалу, а в кишенях буде повно грошей. Люди голосують за ПР і в той же час сподіваються, що саме ця політична сила здатна змінити їхнє життя на краще. І в той же час, голосуючи за БЮТ, також не сподіваються, що цей блок щось змінить. Максимум, на що сподіваються українські виборці, - що Юлія Тимошенко, прийшовши до влади, посадить максимум 10 чоловік у в'язницю. Але чи стане від цього краще - люди не думають.

Поговоріть з народом. Люди вважають: політики одним миром мазані, всі вони однакові. Але при цьому люди йдуть і голосують то за одного, то за іншого лідера.

У 1997 році у Львові відбулася конференція національних меншин Львівської області. І я там почув такий діалог:

- Здрастуйте! Ви сьогодні з єврейською общиною?

- Ні, ми сьогодні з литовською!

Так само і тут. Електорат міркує таким чином: «Ви сьогодні за Тимошенко? Ні, сьогодні ми за Януковича. А ось завтра - обов'язково! - будемо за Тимошенко».

І питань - чому так відбувається насправді - в цьому конкретному випадку більше не до народу, а саме до політиків, які не дають можливості якимсь чином співвідносити майбутнє народу з його політичним вибором.

Або ще один невеликий штрих. Влітку минулого року (у часи, коли прем'єром був Віктор Янукович) в місті Дебальцево на Донбасі в кранах зникла вода. Взагалі зникла, до останньої краплі. Її не було декілька місяців, воду завозили цистернами і розподіляли серед жителів багатостраждального міста.

Цілющою водою почали приторговувати торгаші, що викликало законні обурення громадян. Влада говорила: «Ми нічим не можемо допомогти людям. У міській скарбниці грошей немає». Народ декілька місяців в буквальному розумінні виживав, проклинаючи всіх і вся...

А потім були вибори. І що ви думаєте - перемога ПР в цьому місті була нищівною! Ось такий парадокс...

- Свідками яких PR-підстав читачі ІМК стануть у найближчому майбутньому? Скільки цебрів помиїв припасли один одному вічні політичні опоненти на українському політичному рингу?

- Що-що, а «свиней» підкладати один одному наші VIP-персони навчилися останніми роками майстрово. Я думаю, що найближчої осені ми станемо свідками корупційних скандалів, пов'язаних з оточенням того чи іншого політика першого дивізіону.

Думаю, що оточення Президента, моделюючи ці скандали, буде дуже активно використовувати земельну тематику і земельне лобі в найближчому оточенні Тимошенко.

Оточення Юлії Володимирівни, у свою чергу, використовуватиме (не менш активно) попередню історію Віктора Балоги по епізодах, пов'язаних з розподілом землі в Закарпатті.

ПР активно використовуватиме тематику обіцянок, які щедро роздавали «помаранчеві» під час Майдану.

Одним словом, вже сьогодні можна прогнозувати: читачів і телеглядачів чекає публічний «обмін люб'язностями» VIP-персон українського політикуму. Але, думаю, він не виходитиме за рамки благопристойності. Сподіваюся, до стрілянини справа не дійде. Дуже на це хотілося б сподіватися.

- Президент постійно продукує негативні очікування в економіці. Навіщо він це робить?

- Ющенку сказали в його найближчому оточенні: «Юлія Тимошенко становить для Вас певну небезпеку в 2010 році. І тому треба працювати за принципом: чим гірше, тим краще». Тому необхідно якомога частіше вказувати на проколи Юлії Володимирівни - щоб народ це бачив.

Думаю, що це помилкова позиція. І я переконаний, що Ющенку слід було б дотримуватися політики конкурентності, а не політики зниження рейтингів конкурентів за рахунок «викидання» негативної інформації, як йому підказують помічники і радники.

- Все частіше і частіше Януковича і Тимошенко називають заручниками певних життєвих обставин. Мовляв, приймають вони ті чи інші політичні рішення не по своїй волі... А по чиїй?

- І Янукович, і Тимошенко - заручники провідних українських бізнесменів, які є в їхньому найближчому оточенні. Ці бізнесмени чудово розуміють, що і Юлія Володимирівна, і Віктор Федорович в першу чергу є лише лідерами якогось середовища. Вони отримують певні аванси (не тільки фінансові, але і ресурсні), і завдяки цим авансам опиняються на вершині певної піраміди. І, опинившись на ній, і Тимошенко, і Янукович змушені рахуватися з думкою «груп підтримки».

- Що могло змусити Януковича і Тимошенко сісти за стіл переговорів?

- Загроза розпуску парламенту. Кожен з них чудово розуміє, що в майбутньому складі ВРУ вони можуть не мати тих позицій, які були завойовані на попередніх виборах. Друге, що могло б змусити нинішніх політичних опонентів змінити гнів стосовно один одного на милість - спільні домовленості щодо майбутнього устрою України. Відомо, що на сьогодні проекти Конституції, підготовлені БЮТ і ПР, мають між собою не так вже і багато розбіжностей. Вони мають загальне бачення.

Головне, що хтось повинен спровокувати Януковича і Тимошенко сісти за загальний стіл переговорів. І зробити це може якраз Президент. Умовно кажучи, він може спробувати ослабити позиції донецького бізнесу. Або якщо Ющенко захоче організувати, умовно кажучи, якийсь новий переворот - за зразком перевороту 2 квітня минулого року, розпустити парламент. Або ввести пряме президентське правління.
Третій «об'єднувальний момент» - якась ситуація: провокація якогось конфлікту в регіоні. «Гасити» цей конфлікт туди негайно прилетять і Янукович, і Тимошенко.

Що стане пострілом, який уб'є Франца Фердинанда, хто стане Гаврилом Прінципом - ось в чому питання.

- Частина українських політологів переконані, що протистояння політичних еліт в Україні ефективніше для розвитку держави, ніж  ефемерне об'єднання. Що Ви думаєте із цього приводу?

- Думка цікава. Знаєте, латентне протистояння на рівні «двох Україн» може бути. Це цілком можливо - на побутовому рівні. Але як на Сході, так і на Заході нашої держави населення дуже хотіо б, щоб в українському політикумі правила гри стали прозорими, щоб в країні запанував загальний порядок. Люди хочуть знати, що чекає Україну завтра, на що ми всі можемо сподіватися. В той же час я упевнений, що жодному українському політикові в найближчих 50 років не вдасться переконати донецький соціум, що УПА - це добре. І ніхто не зуміє переконати жителів Західної України, що Комуністична партія України була виразником специфічної української історії. Будуть дві правда, будуть дві позиції.

А ось що стосується керівництва України, що стосується державного апарату, то думаю, що і Захід, і Схід хотіли б мати щось стабільніше і прогнозоване.

Україна приречена на співіснування двої чи «декількох Україн» - як ілюстрації гегелівської тези про єдність і боротьбу протилежностей. Це, напевно, буде вічна проблематика для України. І справді в тому, що дві частини України просто не можуть існувати одна без одної.

І головне: люди не хочуть жити в державі, яка була б для них ворогом. Сьогодні єдиний момент, який об'єднує Україну, - це загальний ворог. Таким загальним ворогом і для жителів Донбасу, і для жителів Західної України залишаються держава і українські політики. Держава - як адміністративна система і як загальне законодавче поле. І житель Львова, і житель Луганська однаково беззахисні перед українською бюрократією і фіскальними органами. Пенсіонери в Криму і Житомирі однаково змушені виживати, а не жити.

І в цій щоденній боротьбі простих громадян з вертикаллю влади і із законодавчою, фінансовою і фіскальною системами держави визріває українське цивільне суспільство і, власне, Україна.