Записки довірливої

Автор: Наталія ЯрцеваФото: ІнтерМедіа консалтинг

Моя вольова і зазвичай упевнена в собі подруга дала слабинку: «Мій син не вступив! Його в армію заберуть! Що я мамі скажу?» «Що твій син зганьбив вашу сім'ю з глибоким університетським корінням», - відповідаю. Грубо, звичайно, але що робити? Ефективний метод - у разі істерики дати ляпаса - по телефону не діє. Аргументи ж типу «не драматизуй; він вже дорослий; рік попрацює, розуму набереться, вступить; буде Васі наука» на подругу не діють. Вона сама їх знає. Просто, як і багато матерів дітей, які так і не стали студентами, дуже за своє чадо переживає. Тому плаче.

Точно знаючи, що ахіллесових п'ят (окрім дитини, звичайно) у Маші практично немає, але свої дивності у вигляді кристальної чесності характеру все ж таки є, я поставила питання прямо: «Гроші за вступ давала?» У відповідь здавлений схлип: «Ні. Я хотіла, щоб він сам, як я і ти». І майже відразу з надією в голосі: «Але вступна кампанія ще не закінчена». «Зовсім зійшла з розуму, бідна, з горя. Серпень на дворі. Як це не закінчилася?» - подумала я. І подзвонила в Міносвіти.

Розмита відповідь чиновників («Підсумки вступної кампанії поки що не підведені. Можливо, у вересні зможемо говорити про підсумки. Зараз працює інформаційна система «Конкурс», і певна інформація там, звичайно, є. Але це не інформація про державу в цілому») вселила надію. У сенсі, що дати ще не пізно. Тут же виник ряд питань. Правильно: кому і скільки. І якщо відповідь на перше питання знайти нескладно («своїй» людині в приймальній комісії), то друге вимагало моніторингу. Після декількох дзвінків знаючим людям ми засумували - було від чого. Ціни хабара коливалися від 3000 до безкінечності. Умовних одиниць, звичайно. Плюс додатково за ризик, пізнє звернення і... незалежне тестування.

«Дозвольте. Але ж наші діти мучилися з цими тестами саме тому, що вони - гарантія безкорупційного вступу», - обурилася я. Адже «ти завжди була довірливою», - посміхнулася крізь сльози Маша.

Марина Ткаченко, фахівець в галузі соціального проектування Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна:

- Можу сказати, що незалежне тестування не спрацювало як ефективний антикорупційний механізм. Тому що корупція завжди знайде лазівки. І вони стануть просто витонченішими. Таке наше припущення. Точно це я зможу сказати тільки після того, як ми проведемо соціологічне опитування.

Зовнішнє тестування в Україні набуло великого суспільного резонансу, хоча відбулося дуже спонтанно. У Росії, наприклад, перед введенням тестування проводилася серйозна суспільна дискусія, всі його обговорювали - і діти, і батьки, і викладачі. У нас це було як сніг на голову багатьом.

«Точно. Як сніг», - пішла Маша за валідолом. І хоч ми не звикли пасувати перед труднощами, може, краще спробувати вступати наступного року? «Підготується як слід. Попрацює, грошей заробить. Раптом ціни «за вступ впадуть» або умови вступу знову зміняться», - вирішуємо на дружній раді. «Давай запитаємо у знаючої людини», - просить Маша. Дзвонимо до Одеси (там точно все знають).

Валерій Запорожан, ректор Національного медичного університету імені А.Богомольця:

- Якою буде вступна кампанія наступного року, поки що спрогнозувати складно. Зате можна точно сказати, що під час нинішньої у дітей було дуже багато проблем. По-перше, в школах не всіх зорієнтували, які потрібно складати тести (наприклад, щоб вступити до медичного ВНЗ, необхідно було складати біологію, хімію та українську мову). Багато хто складав інші предмети, і лише у нас в приймальній комісії з'ясували, що було потрібно. Другий момент - у дітей з одних регіонів був дуже високий бал, з інших, особливо у сільських дітей, - надзвичайно низький. Тому сільські і міські діти були в нерівних умовах. По-третє, результати тестів не відповідали оцінкам в атестатах. Багато дітей говорили, що взагалі не знали, що враховуватимуться тільки результати тестів. Як ректор медичного університету, я чітко знаю, що нерідко діти, що вступили на перший курс з нижчими оцінками, або медсестри після медучилищ, які вже попрацювали, на другому-третьому курсі наздоганяють, а то і переганяють рафінованих дітей-городян.

Не можна просто так брати і відмахуватися від старої системи. Якщо ми хотіли перейти на уніфіковану тестову систему, то її треба глибше продумати. Я знаю, що ця система була апробована в Америці і в багатьох західноєвропейських країнах. Але вона там відпрацьовувалася багато років, і на ці програми виділяються значні бюджетні кошти. Фактично, відбір у них відбувається не під час надходження, а під час першої сесії. Ми так не вступаємоо. І вступити не можемо.

«Гаразд, мамо, давай змиримося. І подумаємо, що можемо зробити», - вирішуємо ми. Нарахували декілька варіантів:

- Піти на заочне відділення. Або на вечірнє. Прохідний бал менший, коштує дешевше. Знову ж таки - працетерапія у дії. Та і кишенькові гроші молоде дарування зможе заробити;

- Піти на контрактне навчання в тому вузі, в якому з бюджетом не склалося. Коштує дорого (майже як хабар). Зате платиш офіційно в касу;
- Піти вчитися не в державний університет, а в приватний. У деяких з них цілорічний добір студентів. Повчившись у приватному вузі, спробувати перевестися в державний. Деяким вдавалося;
- «Знизити планку» - спочатку підготовче відділення, потім коледж, тільки потім університет;
- Гризти граніт науки з репетитором або самому. Пробувати вступити наступного року. Варіант хороший для тих, хто хоче кувати характер і волю до перемоги.

...Як тільки ми зібралися прощатися, двері відкрилися, і на порозі з'явився двометровий Вася з двометровими трояндами: «Мамо, не хвилюйся. Я вступив - адже документи здавав в декілька місць». Маша обімліла. Так буває в кіно.

У житті - ні. Я не знаю, що робитимуть ті, хто не вступив. Я також не знаю, що вони відчувають - мені вдалося стати студенткою з першого разу. (Пощастило, напевно. Добрі були часи! Соррі, відволіклася на спогади.) Але що я знаю точно, так це те, що руки опускати не варто. Все, що не робиться, - до кращого. І ще. Читайте ІМК. Може, допоможе.